Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ Соціальний інститут

Соціальний інститут

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ДРУГА.

ОСНОВНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ

Розділ 4.

КАТЕГОРІЇ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ

4.5. Соціальний інститут

Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут (лат. institutum – улаштування, установлення). Саме через той або інший соціальний інститут забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних груп і соціальних

спільностей. В соціології соціальний інститут розглядається як:

– певна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспільства;

– сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії,

– система поведінки у відповідності з цими нормами.

Поняття “соціальний інститут” запозичено соціологією з юридичної науки, де воно означає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини (інститут наслідування, шлюбу та ін.) і використовується достатньо широко, хоча найчастіше і поза точним визначенням. Наприклад,

симпатики функціоналізму розглядають інститути як спрямовані на задоволення “потреб” індивідів або суспільства, тоді як прихильники феноменології цікавляться тим, яким чином люди створюють і видозмінюють різні інститути, а не просто реагують на їх існування. Нерідко термін “інститут” використовують для позначення конкретних форм комплексів функцій, які виконуються деякими членами групи від імені всієї групи, а іноді цим терміном іменують соціальні ролі, особливо важливі для групи або суспільства (інститут материнства). Згідно з структурно-функціональним підходом, соціальний інститут розглядається як сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні сфери людської діяльності і організовують їх в систему ролей, статусів, що й утворює соціальну цілісність. В цьому контексті соціальний інститут виступає узагальненим показником (в порівнянні з роллю) в соціальній структурі суспільства, бо він складається з багатьох ролевих позицій та їх компонентів.

Не дивлячись на цю багатоманітність теорій соціальних інститутів, можна виділити певні загальні елементи, які характеризують будь-який соціальний інститут. Які ж це елементи?

По-перше, у всіх групах, які мають зачатки інституціоналізації, існують певні способи дії від імені членів групи як цілого; ці способи дії повинні виконуватися незалежно від особистих інтересів включених в даний інститут індивідів.

По-друге, будь-який соціальний інститут має функції, які можуть носити різний характер. Серед них ті, що регулюють поведінку членів суспільства, соціальних груп; ті, що забезпечують стабільність суспільного життя; ті, що створюють можливість задоволення різного роду потреб; ті, що здійснюють інтеграцію прагнень, дій і відносин індивідів і забезпечують внутрішню згуртованість спільності.

По-третє, в рамках окремих соціальних інститутів виділяється система соціальних ролей.

Процес інституціоналізації, тобто утворений соціального інституту, складається із кількох послідовних етапів:

– виникнення потреби, задоволення якої вимагає сумісних організованих дій;

– регулювання спільних цілей;

– поява соціальних норм і правил в ході стихійної соціальної взаємодії, яка здійснюється методом проб і помилок;

– поява процедур, пов’язаних з нормами і правилами;

– інституціоналізація норм і правил, процедур, тобто їх прийняття, практичне застосування;

– встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил, диференційованість їх застосування в окремих випадках;

– створення системи статусів і ролей, які охоплюють всіх без виключення членів інституту.

Інститути, таким чином, є символами порядку і організованості в суспільстві. Люди завжди прагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов’язані з актуальними потребами (інститут черги, інститут шлюбу і т. д.).

Загальні для всіх інститутів ознаки представлені в табл. Вони об’єднані в п’ять груп. Деякі інститути, на відміну від розвинутих, можуть не мати повного набору ознак. Це означає лише те, що інститут не є досконалим, повністю не розвинувся або знаходиться в занепаді. Якщо більшість інститутів недостатньо розвинуті, це означає, що суспільство, в якому вони функціонують, знаходиться або в занепаді, або на початкових стадіях суспільного розвитку, або переживає системну кризу, або трансформацію, перехід до іншої якості.

Сім’я	Держава	Бізнес	Освіта	Релігія
1. Установки і зразки поведінки
Прив’язаність Лояльність Відповідальність Повага	Послуханий Лояльність Субординація	Продуктивність Економічність Виробництво прибутку	Любов до знань Відвідування	Поважливість Лояльність Поклоніння
2. Символічні культурні ознаки
Обручальне колечко Шлюбний ритуал	Прапор Печатка Герб Національний гімн	Фабрична Марка Патентний знак	Шкільна емблема Шкільні пісні Шкільна фирма	Хрест Ікони Святині Гімн
3. Утилітарні культурні риси
Дім Квартира Меблі	Громадські будинки Суспільні роботи Бланки і форми	Магазини Фабрики Обладнання Бланки і форми	Класи Бібліотеки Спортивні зали	Церковні будови (храми) Церковний Реквізит Література
4. Кодекс усний і письмовий
Сімейні заборони і допущення	Конституція Закони Укази президента Постанови уряду	Контракти Ліцензії	Правила учнів	Віра Церковні заборони
5. Ідеологія
Романтичне Кохання Сумісність Індивідуалізм	Державне право Демократій Націоналізм	Монополії Вільна торгівля Право на працю	Академічна Свобода Прогресивна освіта Рівність при навчанні	Греко – католицька Православна Протестантизм

Табл. Ознаки головних інститутів в суспільстві

В залежності від сфери дії і функцій соціальні інститути підрозділяються на:

– реляційні, які визначають ролеву структуру суспільства за найрізноманітнішими категоріями: від статі і віку до виду занять і здібностей;

– релятивні, які визначають можливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також санкції, що карають порушників максимів (всі види механізмів соціального контролю: культурні, зв’язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т. д.);

– інтегративні інститути, пов’язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпечення інтересів соціальної спільності як цілого.

Як типологія соціальних інститутів, так і функції, завдання або способи дій можуть слугувати основою загально-соціологічного емпіричного аналізу.

В сучасному суспільстві кожна людина користується послугами і працею великої кількості інститутів. Вона народжується в сім’ї, виховується в сім’ї, в дошкільних установах і школах різного типу, працює на різних підприємствах, користується послугами міського транспорту, залізниці, отримує інформацію від мас-медіа; культурні центри організовують для неї розваги, різні магазини забезпечують її товарами, безпеку їй гарантують правоохоронні органи; різні комунальні послуги вона одержує від спеціальних служб і т. д. і т. п. Стисло мовлячи, кожна людина в своєму прагненні задовольнити потреби вступає в контакти і соціальні відносини, створюючи засоби задоволення потреб, виконуючи роботу для одержання цих засобів, впливаючи на інших людей або реагуючи на їх дії, на кожному кроці включається в мережу різних інститутів, що регулюють її діяльність і поведінку.

Кожному соціальному інституту притаманні такі складові елементи:

– своя мета, тобто він має коло питань, які охоплює своєю діяльністю;

– певне коло функцій, передбачених для розв’язання цих питань;

– наявність засобів і установ, за допомогою яких досягаються цілі інституті (це можуть бути засоби матеріальні, символічні або ідеальні). Наприклад, церква, як релігійний інститут, мас матеріальні установи (церковні храми та їх обладнання), символи (хрест, облатка) і ідеальні предмети, в які люди вірять і які через цю віру впливають на їх поведінку;

– наявність певних санкцій як стосовно осіб, що виконують інституціоналізовані функції, так і стосовно осіб, що є об’єктом цих санкцій.

Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості факторів (умов):

– чіткого визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту;

– регіонального розподілу праці і її раціональної організації в середині соціальної системи інститутів і кожного соціального інституту, зокрема;

– деперсоналізації дій і об’єктивації функцій і виконуваних окремими особами від імені соціального цілого ролей, близькість поведінки членів інституту до соціальної максими;

– визнання і престижу, якими володіє даний соціальний інститут в очах груп, спільностей, суспільства (тобто цілісності);

– безконфліктності включення соціального інституту в глобальну систему соціальних інститутів, тобто в суспільство.

Зміна системи соціальних інститутів (як і кожного окремого інституту) може бути як еволюційною, так і революційною, що в кінцевому рахунку визначається станом соціальної системи в цілому. Крім того, джерелом розвитку соціальних інститутів можуть бути ендогамні (внутрішні) фактори, які зазвичай породжують обмеження в розвитку системи, і екзогамні (зовнішні) фактори. Так, розпад такого соціального інституту, як сім’я, може бути викликаний змінами ролевої поведінки подружжя (наприклад, зрадою) або конфліктами в сім’ї на грунті пияцтва одного із подружжя.

Найвпливовішими детермінантами змін (як внутрішніх, так і зовнішніх) с політика, економіка, культура. Вони діють на соціальні інститути, що функціонують в суспільстві, як безпосередньо, так і опосередковано через різні позиції індивідів.

Структура соціальних інститутів суспільства дуже складна, тому що: 1) дуже складними і багатоманітними с людські потреби та інтереси, які стимулюють створення даних соціальних інститутів; 2) соціальні інститути постійно видозмінюються. В процесі системної трансформації окремі елементи структури інститутів можуть зникати (відмирати), наповнюватися новим змістом, набирати нові завдання і функції. Наочним прикладом цьому слугує виробнича функція сім’ї. Колись сім’я, особливо сільська, займалась підготовкою молоді до професійної праці. Розвиток виробничих відносин і ускладнення розподілу суспільної праці привели до відмирання цієї функції, однак з відродженням в Україні приватної власності, розвитком фермерства і підприємництва, сільська сім’я частково відновлює цю функцію. Збагачується також її функція накопичення капіталу.

Найбільших змін зазнає система соціальних інститутів в процесі трансформації суспільства, прикладом чого може слугувати практика 90-х рр. країн Східної і Центральної Європи в тому числі й України, де відбувається переорганізація самих соціальних інститутів на основі нових норм, цінностей, відносин, що утверджуюються, і які можуть бути більш складними, універсальними, узагальнюючими, ніж ті, що існували до цього. Це, у свою чергу, вимагає формулювання нових максим поведінки як всередині соціального інституту, так і в міжінституціональних взаємодіях всередині соціальної системи.

Зазначимо ще, що в ході трансформаційних процесів виникає проблема більш швидкого формування нових стандартів поведінки, що підвищує вимоги до адаптивних властивостей соціальної системи людини, її здатностей засвоювати нову соціальну реальність. Глибокі соціальні зміни в характері соціальних інститутів вимагають тривалих часових періодів, бо неможливо швидко змінити свідомість, психологію і поведінку людей, скажімо, змінити у них колективістську психологію, що формувалась за часів існування так званого соціалізму, на індивідуалістську, без якої людина в умовах ринкових відносин не в стані виборювати свої власні інтереси, конкурувати з іншими тощо.

Якщо діяльність соціального інституту сприяє інтеграції людини у суспільні відносини, то її називають функціональною. Якщо соціальний інститут не сприяє або навіть заважає задоволенню потреб системи суспільства в цілому, то його діяльність може бути охарактеризована як дисфункційна. Наростання дисфункцій значної кількості соціальних інститутів може привести до незворотної дезорганізації і руйнування соціальної системи.

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

– економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. д.;

– політичні або інститути, зв’язані зі встановленням, виконанням і підтримуванням влади. Політичними інститутами є такі інститути, як уряд, парламент, політичні партії і т. д.;

– соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі види інститутів. Під соціальними ми тут розуміємо всі ті, які організуються добровільним об’єднанням, – місцеві товариства, клуби і товаристські установи, “церемоніальні” інститути, тобто способи взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем і т. п. Це можуть бути способи привітання, святкування іменин, способи звернення до вищих посадових осіб та інші;

– інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;

– виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культурних цінностей суспільства як цілого (родинні інститути, сім’я, школа, наукові інститути і т. п.);

– релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);

– відтворення (інститути шлюбу і сім’ї).

Така кваліфікація не є єдиною і вичерпною; стосовно сучасного суспільства вона не охоплює чимало інститутів, але вона включає так звані “головні соціальні інститути “, які регулюють основні суспільні функції, що мають місце у всіх типах цивілізації.

Значна частина спеціалістів вважає, що найбільш суттєвий вплив на характер змін в суспільстві здійснюють інститути економіки і політики. Перший створює матеріальний базис розвитку суспільних відносин, бо бідне суспільство не в стані розвивати науку, освіту і культуру, а отже, підвищувати духовний і інтелектуальний потенціал суспільних відносин. Другий створює закони і реалізує владні функції, що дозволяє виділити пріоритети і фінансувати розвиток певних сфер суспільства. Проте, до не менших соціальних змін може привести розвиток соціальних інститутів освіти і культури, які будуть стимулювати економічний прогрес суспільства і розвиток його політичної системи.

Соціологічний аналіз передбачає виявлення не лише того, які саме інститути в які часові періоди і чому здійснювали і здійснюють домінуючий вплив на характер суспільних відносин, але й виявлення взаємного зв’язку та інтеграції інститутів, шляхів забезпечення “еластичності” інститутів в процесах змін і суспільного розвитку, особливо коли система соціальних інститутів стає фактором, що гальмує розвиток суспільства.

Поняття “інститут” – одне із центральних в соціології, тому вивчення інституціональних зв’язків є однією із основних наукових завдань, які стоять перед соціологами.