Соціокультурне та антропокультурне у людськім світо-відношенні
Філософія світ людини
Соціокультурне та антропокультурне у людськім світо-відношенні
Відмітна особливість класичних філософсько-антропологічних уявлень – чимдалі повніше усвідомлення того, що людину не вивчити, зводячи її властивості тільки до природи. Як можна не помітити, що найбіологічніші у людині явища – секс, смерть – водночас найбільше пройняті символами культури? – запитує сучасний французький філософ Едгар Морен. Він же застерігає, що неприйняття “натуралізму” нерідко обертається іншою крайністю –
Справді, місце людини у світі зумовлене її здатністю до культуро-покладальної діяльності. Завдячуючи останній, відбувається зміна природи, перетворення її на життєве середовище, адекватне людині, котра – на відміну від тварини – достатньо не володіє інстинктивною пристосованістю до природного оточення. Відтак виникає “заново сформована природа” (А. Гелен): знаряддя праці (техніка) та створене за їхньою допомогою предметне оточення людини, сім’я і шлюб, “соціальні порядки”, світ символів тощо. Мірою усвідомлення історичної еволюції та розмаїття цивілізацій природа
Такий зарозумілий погляд можливий лише у разі, якщо ми помислимо взаємозв’язок природного та соціально-культурного за схемою методологічного підходу, відомого під назвою “принципу зняття” наступними стадіями якогось процесу (в нашім випадку – історичного походження людини) – стадій попередніх. Справді, хіба може зрівнятися природний інстинкт, притаманний живим істотам, з людським розумом, фантазією, завбачливістю, розрахунком тощо; хіба може змагатися “до людська” природа з витворами людського генія? Але, пригадується, якось у новорічному привітанні телеглядачам всесвітньо відомий диригент симфонічного оркестру зичив їм “тільки здоров’я”: бо лишень коли воно є, людина бажає усього іншого, хворий же, зауважив маестро, мріє головним чином про здоров’я. Отак елементарний організмічний фактор може ставати визначальним, а все надорганізмічне має підпорядковуватися йому. А відтак виникає питання: взаємозв’язок “двох природ” – то субординація (від лат. “підпорядкованість молодшого старшому”) чи координація (від лат. “взаємовідповідність”), чи, можливо, специфічне поєднання того й іншого?
Отже, спробуємо з’ясувати:
– Якими є теоретичні й практичні наслідки субординаційного підходу до різновиявів буття?
– Як він позначається на “антропологічній сприятливості” соціуму?
– Як означена сприятливість пов’язана з розумінням такої актуальної нині проблеми прав людини?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...