Структура економічного розвитку – комплекс внутрішньо необхідних і стійких зв’язків між метасистемами, підсистемами та елементами економічної системи, які (зв’язки) як закони визначають її розвиток, управляють ними, спрямовують діяльність підсистем і їхніх складових у певному напрямі, а отже, управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріальних благ і послуг. С. е. р. визначають передусім як комплекс відповідних зв’язків між такими підсистемами, які як закони змушують ці підсистеми діяти в певному напрямі. Своєю
чергою, напрям розвитку кожної з підсистем залежить від комплексу внутрішньо необхідних і стійких зв’язків між елементами та компонентами цих підсистем. С. е. р. у межах продуктивних сил визначається комплексом таких зв’язків між людиною-працівником (як основною продуктивною силою), засобами праці та ін. Зокрема, окремими компонентами людини-працівника є її загальноосвітній і кваліфікаційний рівні, психологічний стан, рівень розвитку потреб та інтересів. З огляду на численні прямі й зворотні зв’язки між елементами та компонентами продуктивних сил у межах цієї системи виділяють понад 60 факторів зростання
продуктивності праці. Концентрованим вираженням С. е. р. продуктивних сил є закон зростання потреб, закон поступового переходу функцій працівника до засобів праці, закон зростання ролі особистого фактора виробництва, закон випереджального зростання основної продуктивної сили порівняно з іншими елементами цієї системи. С. е. р. технологічного способу виробництва визначається передусім законом відповідності техніко-економічних відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, а механізм дії цього закону – особливостями розвитку та функціонування (а отже, взаємодії) законів суспільного поділу праці та переміни праці, з одного боку, і закону зростання потреб – з іншого. С. е. р. щодо відносин економічної власності визначається комплексом внутрішньо необхідних, суттєвих і стійких зв’язків між відносинами власності у різних сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні), між власністю на засоби виробництва і власністю на робочу силу, власністю на інші об’єкти системи продуктивних сил у різних комбінаціях. Крім того, С. е. р. у межах цієї підсистеми залежить від оптимального співвідношення між різними типами власності, між основними формами в межах цих типів. Концентрованим вираженням С. е. р. у межах цих відносин є дія специфічних економічних законів, властивих окремим суспільно-економічним формаціям, та дія стадійних економічних законів, властивих окремим стадіям або ступеням суспільного способу виробництва та економічної системи загалом. Істотну роль у С. е. р. відіграє відповідність законів розвитку продуктивних сил, що відображають процес привласнення людьми речовини природи, взаємодію людини з природою у процесі праці, законам розвитку та функціонування економічної власності. Важливо, щоб законам передусім колективного та суспільного характеру виробництва й праці відповідали закони відповідних типів привласнення, а отже, колективного та суспільного привласнення результатів праці. Всупереч вимогам такої адекватності в Україні в 90-х XX – на початку XXI ст. посилювався приватнокапіталістичний характер привласнення, внаслідок чого майже 80% національного багатства зосередили у своїх руках бл. 20 наймогутніших кланово-олігархічних структур. Оскільки кожний економічний закон пронизаний внутрішніми суперечностями, що з урахуванням потреб та інтересів тих суб’єктів, які представляють ці сторони, є джерелом економічного прогресу, функціонування й розвиток економічних законів, які спрямовують рух економічної системи, супроводжується появою якісно нових форм суперечностей та їх переходу в сутнісно нові форми.
Loading...