Структурне регулювання економіки – комплексне використання державою та наддержавними органами економічних, адміністративних і правових важелів на мікро – та макрорівнях у процесі внутрі – та міжгалузевого й територіального розподілу ресурсів з метою створення нових галузей шляхом стимулювання науково-технічного прогресу, модернізації промисловості та забезпечення економічного зростання. Широкого розвитку набуло в 50-60-х XX ст. у зв’язку з необхідністю модернізації застарілого технологічного способу виробництва, подолання
енергетичної кризи. С. р. е. мало свої відмінності в кожній з країн. У Франції, зокрема, здійснювалося через індикативне планування, широкомасштабну інвестиційну діяльність держави в державному секторі економіки, використання прямих форм регулювання; у США використовувалися цільові бюджетні субсидії на НДДКР і федеральна контрактна система, значна частина якої має військове та космічне спрямування. У багатьох країнах держава розробляла середньо-термінові програми в модернізації чорної металургії, вугільної, суднобудівної та ін., паралельно – програми регіонального розвитку, у неперспективних регіонах (де зменшувалась
роль старих галузей) стимулювала середньо – та довготермінове кредитування, створюючи фонди капіталовкладень, випускаючи спеціальні державні облігації. Активну політику структурних реформ здійснює Японія. Так, в 50-60 XX ст. були реконструйовані на технічно новій основі старі базові галузі економіки (металургійна, хімічна, транспорт та ін.) й водночас створені такі сучасні галузі, як електронна, нафтохімічна тощо. Держава при цьому безпосередньо регулювала інвестиційні проекти та ціни в державному секторі економіки, стимулювала впровадження нових виробничих потужностей, контролювала асортимент випуску найважливіших товарів, використовувала інші важелі такого регулювання. Це супроводжувалося активною протекціоністською торговою та валютною політикою. Держава використовує передусім такі економічні важелі регулювання економіки, як кредитну, податкову, цінову політику, центральне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, створює картелі, які розробляють і випускають нову продукцію, поширює нові технології й ефективно використовує їх. У межах ЄС здійснюється наддержавне і національне регулювання структурних змін. Конкретніша мета С. р. е. – створення передумов для динамічного економічного зростання за рахунок інвестування НДДКР, системи освіти та професійної підготовки, інформаційних технологій тощо, цілеспрямованого впливу на інвестиційну діяльність у країні, а також на між-, внутрігалузевий і територіальний розподіл ресурсів та їх використання. У процесі реалізації цієї мети держава прагне, з одного боку, реорганізувати ринковий механізм, пристосувати його до нових умов, а з іншого – раціонально розвивати свої соціально-економічні функції, поєднуючи окремі позитивні сторони ринкових важелів саморегулювання економіки з енергійними діями у сфері економічного (в т. ч. структурного) регулювання макроекономічних процесів. У процесі С. р. е. зростала роль місцевих органів влади. Зокрема, розроблялися проекти регіонального розвитку, створювалися відповідні асоціації, спеціальні фонди капіталовкладень. На фінансове забезпечення цих програм істотно впливало коротко – і довготермінове кредитування. Невід’ємна складова С. р. е. – політика держави, спрямована на стимулювання розвитку передових наукомістких галузей промисловості (аерокосмічної, електроніки, приладобудування, атомної енергетики, інформаційних технологій та ін.). Зростання ролі держави як ініціатора та організатора стратегічного науково-технічного прогнозування і програмування, розробки та впровадження програм у галузі новітніх технологій і розвитку пріоритетних галузей виявляється у стимулюванні нею процесу кооперації промислових компаній, університетів і науково-дослідних установ, наданні фінансової підтримки спільним науковим проектам, сприянні комплексному розвитку фундаментальних і прикладних досліджень, підготовці наукових кадрів та ін. Суттєву увагу приділяє держава розвиткові цих процесів на міжнародному рівні. Зокрема, у ЄС здійснюються спільні науково-технічні проекти в найпріоритетніших галузях промисловості; з бюджету ЄС фінансується понад 10 спільних програм, у межах кожної з яких реалізується значна кількість проектів. В Україні С. р. е. у 90-х XX – на початку XXI ст. практично не здійснювалося через відсутність науково обгрунтованої економічної політики, передусім програми структурних перетворень.
Loading...