Економічна структура суспільства – будова економічної системи суспільства, співвідношення її підсистем та елементів, теоретичним вираженням якої є система економічних законів і категорій, з урахуванням їх субординації. Продуктивні сили є визначальною підсистемою Е. с. с., а тому у кінцевому підсумку детермінують рівень, характер і структуру техніко – економічних відносин, організаційно-економічних відносин та відносин економічної власності. З трьох перелічених форм розвитку продуктивних сил (речової, організаційної і суспільної)
найважливіша суспільна форма. Виступаючи відповідно як зміст і форма, продуктивні сили і відносини економічної власності взаємодіють відповідно до вимог діалектики цієї пари категорій і формують суспільний спосіб виробництва – визначальне структуроутворення в межах економічної системи. Згідно з такою класифікацією, в межах економічної системи виділяють матеріально-речову структуру, яка характеризує розвиток продуктивних сил; техніко – економічну структуру, яка характеризує розвиток техніко – економічних відносин; організаційно-економічну структуру, яка характеризує розвиток менеджменту, маркетингу
та ін.; суспільно-економічну структуру, яка належить до відносин економічної власності; господарсько-регулятивну, яка визначає взаємодію елементів господарського механізму. Матеріально-речова структура виражає склад і співвідношення елементів продуктивних сил суспільства, розподіл природних, матеріальних і трудових ресурсів за сферами, галузями, економічними і географічними районами. В її межах виділяють технологічні зв’язки між підприємствами, багатогалузевими концернами, галузями, відбувається взаємодія між окремими видами ресурсів, між різними компонентами засобів праці (між їх активною і пасивною частинами). Елементом продуктивних сил, який домінує, є людина – працівник, структура якої визначається співвідношенням загальноосвітнього, інтелектуального, кваліфікаційного і організаційного рівнів, фізичного здоров’я і психічного стану тощо. Техніко – економічна структура виражає співвідношення між такими елементами, як спеціалізація, кооперування, комбінування виробництва, його концентрація тощо. Визначальним, структуротвірним елементом у цій підсистемі є спеціалізація. Важливе значення у цій структурі має співвідношення між трьома основними суспільними формами поділу праці (загальним, частковим і одиничним) у процесі їх еволюції. Особливо ефективною в останні десятиріччя стали подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці на національній та інтернаціональній основах. Суспільна структура виражає співвідношення між різними типами та формами власності, соціально-економічними укладами суспільства. Якщо брати до уваги всі об’єкти власності (засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, національний дохід, інтелектуальну власність тощо), то домінантою цієї структури є державна власність. Коли розглядати лише власність на засоби виробництва, то домінантою у розвинених країнах Заходу є корпоративна власність, передусім власність гігантських монополій (в т. ч. олігополій, ТНК). Найефективніша нині форма власності – трудова колективна власність, тому в майбутньому її частка зростатиме. Е. с. с. у концентрованому вигляді відображається у структурі економічних законів (див. Критерії класифікації економічних законів).
Loading...