Концепція народонаселення Мальтуса – сукупність ідей, гіпотез, положень щодо тривалих тенденцій зростання населення, сутності людини, життєвого рівня бідних і багатих верств населення та ін. Своїм внеском у вивчення біологічної природи людини Т. Мальтус називає два постійно діючих закони: продовольство необхідне для існування людини; пристрасть між статями необхідна і вічна. На його думку, необхідно постійно здійснювати контроль над зростанням населення для його забезпечення засобами існування. Це положення є позитивною ідеєю Т. Мальтуса,
яку з 50-х XX ст. втілюють у практику окремі країни. Крім того, його концепція вплинула на сучасну оцінку загострення глобальної продовольчої проблеми. Водночас К. н. М. має низку істотних недоліків: по-перше, його дослідження зосереджувались на біологічній природі людини, що він сам стверджував. По-друге, Т. Мальтус не зумів всебічно оцінити навіть біологічну природу людини, а також заперечував можливість одного виду з цього світу використовувати як їжу інший. По-третє, вважаючи своєю заслугою аналіз механізму підтримки стабільної рівноваги у співвідношенні чисельності населення і предметів існування, Мальтус
надав цьому механізму хижацьку, людиноненависницьку сутність, оскільки позитивними засобами стримування приросту населення назвав війни, голод і хвороби, причому свої висновки поширив лише на трудящі верстви населення, які повинні в будь-якому випадку звести до мінімального споживання грубої їжі. Міркуючи при цьому над наслідками збільшення допомоги бідним, він заявив, що це не лише зруйнує націю, а погіршить становище нижчих класів, бо вони будуть багато днів відпочивати. Виходячи з такої концепції, Т. Мальтус виступав проти законів про бідних в Англії, оскільки вони послаблюють “один із найсильніших стимулів до поміркованості, підприємливості і щастя”. По-четверте, перший із сформульованих Т. Мальтусом законів позбавлений будь-яких ознак категоріальності щодо поняття “законів”. Другий закон (пристрасть між статтями необхідна і вічна) не має жодного відношення до економіки і також не є обгрунтованим. По-п’яте, його прогнози суперечать реальній дійсності. Так, стверджуючи, що кількість населення зростає у геометричній прогресії, а засобів існування – в арифметичній (при цьому за одиницю відліку Мальтус брав 1 млрд), він дійшов висновку, що через 225 років співвідношення між цими величинами складатиме 512:10, через 300 років – 4096:13 і т. д. Цю залежність Мальтус назвав “Закон необхідності, що диктується природою”. Нині залишилося близько 25 років до першої прогнозованої Т. Мальтусом дати. Проте практика, яка, на його думку, повинна була підтвердити “теорію”, вступила в антагонізм з його пророцтвом. Крім того, методологічно хибно називати цей закон законом природи, бо починають діяти могутні соціальні чинники, вплив яких у процесі еволюції суспільства від нижчих форм до вищих порівняно з природними чинниками зростає. Саме внаслідок соціальних факторів у найбідніших країнах світу голодують десятки мільйонів людей, але людство загалом спроможне нині виробити достатньо сільськогосподарської продукції, щоб прогодувати не лише 6,2 млрд населення Землі (2003), а й значно більшу кількість. Водночас цьому в наш час найбільше заважають дискримінаційна глобалізація та існуючий в таких країнах суспільний устрій. По-шосте, Т. Мальтус абсолютизує свої висновки, спираючись на історію первісного нагромадження капіталу у Великобританії, коли відбувалося тотальне зубожіння населення. Однак і в даному разі він некоректно використовує факти, гіперболізуючи роль природи в цьому процесі. По-сьоме, Мальтус зневажливо ставиться до народних мас, зокрема зводить історію людства до історії вищих верств населення. Саме тому його концепція послугувала основою праць Ніцше, Фрейда і Дарвіна. Цілком закономірно концепцію Мальтуса наслідував Ч. Дарвін, досліджуючи тваринний і рослинний світ. По-восьме, Мальтус абстрагувався від науково-технологічного прогресу. По-дев’яте, він повністю ігнорував можливий вплив соціальних чинників на зміну “обгрунтованого” ним закону. Зокрема, нехтував можливістю досягнення рівності в суспільстві, в т. ч. перерозподілом земельної власності. Як показав досвід розвитку деяких країн ЄС, а також Швеції, Японії, в яких подолано значну нерівність, у них не існує жодної проблеми з повним забезпеченням потреб усіх верств населення, не кажучи вже про те, що уряди цих країн намагаються стимулювати народжуваність.
Loading...