Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ Соціальне відтворення

Соціальне відтворення

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ДРУГА.

ОСНОВНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ

Розділ 5.

КАТЕГОРІЇ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДИНАМІКИ

5.5. Соціальне відтворення

В попередньому розділі було показано, що більш широкий масштаб соціальних переміщень є серйозним позитивним фактором суспільного розвитку, який залучає обдарованих і динамічних людей з низів до відповідальної діяльності. Це, як правило, стабілізує конкретно-історичне суспільство, робить його більш

адаптивним до змін ситуації в технологіях виробництва, економічних відносин. Водночас, соціальні переміщення самі по собі не змінюють характеру соціальної стратифікації, соціальної структури суспільства. Наша розмова, присвячена цьому сюжетові, швидше відповідає на питання про ефективність використання творчого потенціалу членів суспільства, ніж на питання про характер соціальних змін, що відбуваються в ньому під впливом технологічних, економічних і політичних факторів.

Взагалі, якщо бути точнішим, концепція соціальної мобільності перебільшує значення того специфічного соціального процесу, який віддзеркалений

в цьому понятті: виходить, що індивідуальне переміщення людей є універсальний засіб перетворень в соціальній структурі суспільства. До того ж врахуємо, що ознаки (фактори), за якими характеризують мобільність (перш за все професійну приналежність), мають слабку історичну усталеність, бо безпосередньо залежать від постійних змін в технології людської діяльності, і далеко не завжди факт одержання професії інженера – технолога сином слюсаря є свідоцтвом придбання більш вищого статусу у більш консервативній стратифікаційній системі.

Соціальна мобільність, як вважають деякі спеціалісти, є формою латентного процесу, який утворює серцевину перетворень у стратифікаційних системах, – соціального відтворення (відтворення соціальних відносин і індивідів). Це відтворення віддзеркалює як дію універсальних законів соціального розвитку, так і специфічні риси розвитку конкретних соціальних організмів (держав, регіонів), національні традиції, які визначені у цінностях і нормах міжгрупових взаємодій і зв’язків.

Перша спроба застосування концепції відтворення належить французькому соціологу П. Бурд’є (нар. 1931 р.) і його колезі Дж. Пассерону. Вони довели, що відтворення класових відносин, класових привілеїв, включає й такі складову, як культурний капітал, під яким вони розуміють мовну і культурну компетентність, а також освітній капітал. Важливий внесок у цю теорію становлять ідеї російських соціологів О. Шкаратапа, Е. К. Васильєвої, В. І. Лукіної, С. Б. Нехорошкова, А. С. Ахісзера та інших. Згідно їх концепції, “будь-який суспільний процес виробництва, який розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, є в той же час процесом відтворення. Оскільки середовище може бути або відносно незмінним або змінюватися, то й відтворення може здійснюватися або як інваріантне, або як перетворююче об’єкт від циклу до циклу, аж до змін його сутнісних властивостей”.

Отже, соціальне відтворення втілює тенденцію зміни соціальної структури, притаманні соціально-економічній організації суспільства. Воно включає в себе як відтворення раніше існуючих елементів соціальної структури і відносин, так і виникнення і розширення відтворення нових елементів і відносин – в ході цього процесу формується індивід, який змінюється і розвивається. Категорія “соціальне відтворення” акцентує увагу на здатності творчої діяльності людини виробляти не лише якийсь результат, але й постійно зберігати, відновлювати, підтримувати, відтворювати умови, засоби і цілі життєдіяльності людей, всю систему соціальних відносин. Саме поняття “відтворення” означає, що якийсь об’єкт (явище) успішно відтворюється і розвивається за рахунок зв’язків і обміну із зовнішнім середовищем. Процес виробництва є безперервним, тобто він періодично знову й знову відбувається в одній і тій же стадії. Тому будь-який суспільний процес виробництва, який розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, є в той же час процесом відтворення. Оскільки середовище може бути або відносно незмінним, або змінюватися, то й відтворення може здійснюватися або як інваріантне, або як перетворююче об’єкт від циклу до циклу, аж до зміни його сутнісних властивостей.

Діяльність індивіда об’єктивно і суб’єктивно-фокусовано у двох напрямах: відтворення самого себе як особистості і відтворення суспільних відносин. Вона є невід’ємною від процесу демографічного відтворення і приймає форму соціально-демографічного відтворення, яке забезпечує підготовку нових поколінь до виконання суспільно необхідних економічних та інших функцій. Тому в ньому виділяють такі складові, як демографічне, професійно-кваліфікаційне, статусне, культурне і т. п. відтворення.

Щодо факторів соціального відтворення, то їх можна згрупувати у три групи:

– фактори виливу макросередовища – це перш за все розвиток інституціональної структури (інститути освіти, виховання, професійної підготовки, охорони здоров’я, побутового обслуговування), інститути накопичення, відтворення і передачі інформації, які забезпечують діяльність членів суспільства інформацією, що дозволяє здійснювати самовідтворення нових поколінь;

– фактори впливу мезосередовища (система робочих місць і соціальна інфраструктура міста, система місцевого управління і т. д.), тобто це територіальне середовище безпосереднього відтворення індивіда;

– фактори впливу мікросередовища, тобто ті, які безпосередньо визначають життєвий шлях сім’ї, сусідство, дружні контакти та інші асоціації.

Існують три типи соціального відтворення: деструктивне, просте (статичне) і інтенсивне. Для простого (статичного) відтворення характерне зростання відповідальності за відтворення цілого, тобто зростаюча увага людини до себе як до суб’єкта відповідальності, кваліфікації, напруженого суспільного відтворення. Для деструктивного відтворення характерно відставання особистісної культури індивіда від зростання складності суспільного відтворення. Перехід від простого і деструктивного відтворення в інтенсивне не відбувається автоматично, але вимагає постійної напруги суб’єкта відтворення, досягнення прогресивних інновацій.