Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ СОЦІАЛЬНІ ВІДНОСИНИ І ВІДНОШЕННЯ

СОЦІАЛЬНІ ВІДНОСИНИ І ВІДНОШЕННЯ

Соціологія короткий енциклопедичний словник

СОЦІАЛЬНІ ВІДНОСИНИ І ВІДНОШЕННЯ – особливий тип сусп. відносин, що виникають між індивідами як членами спільнот і виступають одним із способів вияву, трансформації і реалізації соціальності (спільності, близькості, відчуженості, толерантності, конфліктності, партнерства, розподілу функціональної залежності, обміну діями, діяльністю тощо) у суспільстві. “Це – не відносини одного індивіда до іншого індивіда, а відносини робітника до капіталіста, фермера до земельного власника і т.

д. Усуньте ці суспільні відносини, і ви знищите все суспільство” (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. 2-ге вид. Т.4. С. 122).

Після цього заг. визначення С. в. і в. як віднесення їх до єдиного типу (класу) відносин (сусп.) далі слід підкреслити, що змістовний аналіз передбачає необхідність їх розрізнення (як віднесення до роду), оскільки соціальні відносини і соціальні відношення не в усьому тотожні між собою, вони певною мірою різняться.

Соціальні відносини – це форми вияву, трансформації і реалізації соціальності через взаємодію індивідів між собою не як “чистих Я”, а як суспільно визначених, типізованих, функціональних

істот, що займають певні позиції та виконують певні ролі в суспільстві. Тому й відносини та зв’язки між ними в цьому аспекті є наслідком не їх індивідуального, а сусп. буття як робітників, учителів, капіталістів, студентів і т. д. Такі відносини далеко не завжди передбачають пряму взаємодію між своїми носіями, як і їх суб’єктивне ставлення один до одного чи до предмета відносин, бо вони об’єктивно задаються і реалізуються через статусні місця, що їх посідають сусп. індивіди.

Звідси головним опосереднюючим чинником виникнення і функціонування соціальних відносин є соціальний статус кожного з індивідів, розподіл цих статусів у суспільстві, у межах яких і з позиції яких вступають у взаємодію між собою та з соціальним цілим сусп. індивіди, наповнюючи свої відносини реальним змістом статусної взаємодії. Тому в цьому ракурсі соціальні відносини є завжди статусними, унормованими відносинами, що можуть бути закріплені правом, мораллю, традиціями, престижем тощо.

З другого боку – соціальні відносини у своїй безпосередній формі не існують без і поза індивідуальним буттям конкретних людей, виступаючи саме їхніми, а не когось іншого відносинами. У цьому аспекті вони є позастатусними, груповими чи міжособистісними взаєминами, стосунками, що передбачають суб’єктивне ставлення індивідів і можуть бути реалізовані як через безпосередні контакти й вербально, так і в контактах через матеріальні та духовні посередники: речі, книги (спілкування читача з письменником), музику (спілкування слухача з композитором чи виконавцем) і т. п. Більше того, у формі конкретних відношень соціальні відносини входять до внутрішньої структури особистостей індивідів, визначаючи їх соціальну сутність та утворюючи субстанційну основу.

Отже, стосовно самих індивідів соціальні відносини можуть мати як “зовнішнє”, так і “внутрішнє”, як індивідуально-конкретне, так і суспільно-узагальнене буття, що урізноманітнює форми їх існування та вияву. В одному випадку вони є саме відносинами, бо зумовлюються і реалізуються через статусні функції індивідів і не передбачають ні їх прямих контактів, ні суб’єктивного ставлення один до одного. Можна говорити також про латентний та “видимий” характер відносин (завдяки матеріалізації). Матеріалізовані соціальні відносини здатні набувати речової та інституалізованої форми вираження. Зрозуміло, що в такому разі вони відокремлюються від індивідів як таких, отримуючи позаіндивідуальне й надіндивідуальне буття. В другому випадку, реалізуючись через індивідуальне буття людей, соціальні відносини виступають як їх конкретні взаємини, відношення, стосунки, контакти, сповнені живого психол., когнітивного змісту га предметами домагань індивідів.

Крім зазначених характеристик, однією з істотних особливостей С. в. і в. є те, що вони мають конкретно-істор. характер. Він позначається вже на самому процесі їх. виникнення, зокрема на причинному, в т. ч. й телеологічному (цільовому) компоненті. Йдеться про те, що С. в. і в. виникають водночас “з приводу чогось” і “для чогось”. Ідеться про те, що в будь-який істор. момент цей чинник різний за змістом, спрямованістю, проте за будь-якої істор. доби найбільш значущими і вагомими залишаються інституціолізовані С. в. і в., що виникають, функціонують і відтворюються з приводу розподілу в суспільстві соціальних статусів, влади, престижу, власності, діяльності, багатств і життєвого комфорту. Носіями цього типу С. н і в. індивіди можуть бути лише як сукупнісні суб’єкти. тобто я к члени великих соціальних груп – класів, прошарків. Тому її системі С. в. і в. визначальна роль наложить класовим відносинам, а всі вони залишаються класовими доти, доки в суспільстві існують ці великі соціальні групи.

Відокремившись від індивідів, уречевлені та інституціолізовані С. в. і в. можуть набувати різного соціального значення, виступати або ж як засіб самоутвердження цих індивідів, або ж як ворожа, чужа їм сила. Останні мін місце тоді, коли залежно від розподілу в суспільстві статусів, власності і влади інші індивіди привласнюють ці відносини і спрямовують їх проти тих індивідів, від яких вони відокремилися. Отже, відбувається, з одного боку, відчуження С. в. і в., з другого – оволодіння ними та використання на власну користь (привласнення). Ця обставина кардинально впливає як на характер самих С. в. і в., так і на той тип соціальності, яку вони трансформують і виражають через себе. Вона змінює свої якісні характеристики услід за трансформацією соціального типу залежностей між індивідами, що виникають унаслідок відчуження і привласнення С. в. і в.

Як цілісна сукупність С. в. і в. вона є необхідним компонентом соціальної структури суспільства, його соціальної організації, а також численними формами, в межах яких здійснюються різні види соціальної діяльності. Нарешті, С. в. і в. виступають об’єктом соціальної політики держави, соціального планування, управління. С. в. і в. не лише тісно пов’язані із соціальними потребами, інтересами, а й виявляються через них.

Категорія С. в. і в. належить до фундаментальних понять соціол. науки.