Стилістичні функції абзацу і тексту
Стилістика української мови
Стилістичні функції абзацу і тексту
Стилістичні можливості абзацу й тексту зазвичай ширші й різноманітніші, ніж можливості речення, але водночас вони менш компактні й цілісні за змістом.
Абзац (нім. Adzatz – перерва, пауза, відступ) – частина тексту (або весь текст) від одного відступу до другого, яка містить одне, кілька чи й багато пов’язаних логічно речень, що становлять певне, відносно завершене семантичне і граматичне ціле.
Перший текстовий рядок абзацу починається відступом управо, а останній
Текст (лат. textum – побудова, зв’язок, сплетіння) – писемний або усний мовленнєвий масив, найчастіше багатослівна семантична й граматична єдність, утворена одним чи кількома реченнями, що виражають завершену думку; поєднання слів “від крапки до крапки” або певний словесний відрізок мовлення, який графічно розчленований кількома чи багатьма крапками.
Кожен абзац являє собою текст або ж певну Його частину, натомість кожен текст – це або мінімальний абзац, або певна кількість абзаців, або й весь твір (художній, публіцистичний та
Текстом можна умовно вважати й окремі слова чи сполучення слів, які семантично поєднані або не поєднані, але підлягають певному аналізу.
Отже, термін “текст” порівняно зі словом – терміном “абзац” є значно ширше вживаною лексемою: прозовий текст, драматичний, поетичний, розмовно-побутовий текст, публіцистичний, текст автобіографії, текст заяви та ін.
Іноді ці терміни сприймають і визначають як синонімічні, взаємозамінні. Абзац зорієнтований і на досягнення певної стилістичної мети, може слугувати:
– засобом увиразнення, актуалізації, підсилення комунікативно важливих фрагментів тексту;
– способом логічного й композиційного членування висловлюваного, основу якого становить узагальнення чи конкретизація, подрібнення певних відрізків мовлення;
– засобом найдоцільнішої ритмізації мовлення.
Надмірне членування мовлення на абзаци зазвичай створює ефект мозаїчності, позитивної строкатості, мовлення при цьому може набувати стилістично вмотивованої динамічності й експресивності.
Перші основи лінгвістичних знань про абзац і текст заклав О. Пєшковський, який вважав, що “межами між абзацами…виступають тільки понадмірно подовжені паузи”.
Текст у більшості випадків є багато чи кілька-реченнєвою структурно-семантичною одиницею. Будь-який текст завжди наявний у зв’язному мовленні і становить його вияв, а абзац створюється ще й певною суб’єктивно-індивідуальною комунікативною настановою автора, його свідомим чи інтуїтивним прагненням до виділення єдиної за змістом і стилістично своєрідної, особливої за певною ознакою (ознаками) частини свого висловлювання.
Більшість дослідників уникає визначення тексту як особливого і окремого мовного й мовленнєвого явища, оскільки його обриси неоднакові й не чітко окреслені.
Стилістичні функції тексту і абзаців у ньому можна простежити на прикладі художнього твору:
Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками…
Маленьке сіре, заплакане віконце. Крізь його видко обом – і Андрієві, і Маланці, як брудною, розгрузлою дорогою йдуть заробітчани. Йдуть та й йдуть, чорні, похилі, мокрі, нещасні, немов каліки – журавлі, що відбились від свого ключа, немов осінній дощ. Йдуть і зникають у сірі безвісті…
Тьмяно в хатинці. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля, і плаче зажурене серце. З цим безконечним рухом, із цим безупинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки. Як краплі сі – упали й загинули у болоті дні життя, молоді сили, молоді надії. Все пішло на других, на сильніших, на щасливіших, немов так і треба.
Немов так і треба… (М. Коцюбинський)
Текст містить чотири семантично окремих абзаци: у першому описано непривабливу, але реальну осінню природу; другий абзац передає вкрай пригнічений внутрішній стан персонажів; третій – співзвучність стану персонажа із пейзажем; четвертий абзац вкрай лаконічний, чотирислівний, завершувально-підсумковий. Він спонукає читача до роздумів, до певної соціальної і внутрішньо-психологічної налаштованості.
Отже, абзац і текст є своєрідними самодостатніми мовними одиницями, які позначені очевидною семантико – структурною цілісністю і зорієнтовані стилістично.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...