Головна ⇒ 📌Довідник з географії ⇒ Тихий океан. Океанія

Тихий океан. Океанія

Географія
Загальна географія

Характеристика Світового океану

Географічне положення та розміри

Це найбільший з океанів нашої планети (табл. 3).
Таблиця 3
Тихий океан

Характеристика	Показники
Площа	178,7 млн км2
Середня глибина	3960 м
Максимальна глибина	11 022 м (Маріанська западина)
Об’єм води	710 млн км3

Деякі вчені вважають, що першим з європейців Тихий океан побачив у 1513 р. португалець

Васко Бальбоа. Назву “Тихий” дав Фернан Магеллан, який перетнув його в низьких широтах, жодного разу не потрапивши у шторм. Але ця назва не відповідає істинному характеру океану. Значний внесок зробили у дослідження Тихого океану Френсіс Дрейк, Чарлз Дарвін, Вітус Беринг, Джеймс Кук та ін. Велику роль у вивченні океану відіграла наукова експедиція на британському судні “Челленджер” (1872-1876 рр.).
Ширина Тихого океану від Панамського перешийка до східного узбережжя острова Мінданао складає 17 200 км, а довжина з півночі на південь, від Берингової протоки до Антарктиди – 15 450 км. Він простягається

від західних берегів Північної і Південної Америки до східного узбережжя Азії і Австралії. На півночі Тихий океан з’єднується Беринговою протокою з Північним Льодовитим. На півдні він доходить до берегів Антарктиди. На сході його межа з Атлантичним океаном проводиться за 67° зх. д. – меридіаном мису Горн; на заході межа південної частини Тихого океану з Індійським океаном проводиться між Тасманією та Антарктидою за 147° сх. д.

Острови та моря

У Тихому океані розташовано понад 10 000 різноманітних за формою й розмірами островів, деякі з них періодично затоплюються, на багатьох розташовані цілі держави. Загалом на них проживає до 8,3 млн осіб. Острови південної та південно-західної частини океану називають Океанією.
У Тихому океані 25 морів і три великі Затоки. Переважна більшість із них зосереджена в західній частині. Саме тут існує найбільше на Землі вертикальне і горизонтальне розчленування суходолу. Острівними дугами докембрійської рухомої зони відділені від океану Берингове, Охотське, Японське, Жовте, Східнокитайське та низка морів індонезійських островів: Банда, Сулу, Сулавесі, Молуккське, Яванське. Безпосередньо в самому океані виділяють акваторії, що традиційно називають морями: Філіппінське, Новогвінейське, Коралове, Фіджі, Тасманове (на заході) та Росса, Амундсена, Беллінсгаузена (на півдні).

Рельєф і ресурси

У будові дна Тихого океану розрізняють три основні частини: материкова окраїна, перехідна зона і ложе океану (рис. 17, с. 537).
Материкова окраїна Тихого океану становить 10 % його загальної площі. Більша вона в західній частині, де являє собою акумулятивно-абразивні тераси прибережних гірських хребтів або продовження прибережних рівнин. Шельф здебільшого згладжений діяльністю моря або виносом матеріалу з суходолу (Жовте, Східнокитайське моря). Біля берегів Малайського архіпелагу та Австралії через коралові рифи він має складну будову.
У східній частині океану шельфу практично немає або він дуже вузький. Материковий схил крутий, розчленований каньйонами. Конуси виносу цих каньйонів, зливаючись, утворюють нахилену плоску рівнину материкового підніжжя. Такі самі рівнини простяглися вздовж материкового підніжжя Азії та Австралії.
Перехідна зона оточує океан майже суцільним кільцем і становить 13,5 % його загальної площі. На заході океану всі окраїнні моря є ніби першою сходинкою перехідних зон між океаном та Євразійським та Австралійським материками. Друга сходинка перехідної зони також дуже складна за будовою. Її склали Філіппінське море і море Фіджі. Найпростіші за структурою Алеутська, Курило-Камчатська та Східнокитайська перехідні зони, де дно морів здебільшого вкрите донними відкладами і є пласкою абісальною рівниною. Виняток становлять Японське й Південнокитайське моря: їхні глибоководні западини мають гірський рельєф. Подекуди трапляються хребти, особливо в Тасмановому морі.
Будова перехідної зони в східній частині океану є простішою. Її складають значні за протяжністю глибоководні жолоби – Центральноамериканський, Перуанський, Чилійський, що прилягають до підводних схилів молодих альпійських складчастих споруд прибережної зони Анд.

Рис. 17. Профіль дна Тихого океану
Ложе океану займає понад 2/3 площі дна. Воно перетинається численними підводними гірськими хребтами. Окремі їхні вершини здіймаються над водою, утворюючи ланцюги островів. Найбільший із цих хребтів – широке Південнотихоокеанське підняття, що переходить у Східнотихоокеанське, яке, у свою чергу, тягнеться до Каліфорнійської затоки і в її північній частині переходить у материковий хребет.
Підводними хребтами і підвищеннями ложе океану поділене на кілька улоговин. Найбільша з них, Північно-Східна, за площею більша, ніж уся Північна Америка разом із Канадським Арктичним архіпелагом і Гренландією. На дні улоговини багато вулканічних горбів і гір та вузьких жолобів – розломів, із якими пов’язані максимальні глибини.
У західній частині океану на кілька тисяч кілометрів простягнувся ланцюг розломів завширшки 100-200 км. Дно океану в межах розломів більш гористе, ніж у сусідніх районах, нерідко вздовж них тягнуться пасма великих вулканів.
На дні Тихого океану відкрито великі запаси залізоманганових конкрецій. На шельфі біля берегів Азії і Північної Америки виявлено родовища нафти і газу. Річки розмивають і виносять у прибережні води золото, олово та інші метали, створюючи розсипні родовища. Тихий океан посідає перше місце за виловом риби та видобутком морських тварин. Енергетичні ресурси великі, але використовуються мало. Тихим океаном проходять судноплавні шляхи світового та регіонального значення.

Клімат

Клімат Тихого океану дуже різноманітний, що зумовлено його великими розмірами.
Середня температура повітря над Тихим океаном у лютому +26 °С…+27 °С біля екватора, –20 °С у Беринговій протоці й близько –10 °С біля берегів Антарктиди. Середні температури серпня біля екватора становлять +26 °С…+28 °С, +8 °С у Беринговій протоці, –25 °С біля берегів Антарктиди.
У середньому температура води в Тихому океані на 2 °С вища за температуру води в Атлантичному й Індійському океанах. Це є наслідком того, що значна частина Тихого океану розташована в теплих широтах, і обмеженості зв’язків із Північним Льодовитим океаном.
Характерною ознакою циркуляції поверхневих вод біля берегів Євразії є тепла течія Куросіо.
Середньорічна кількість опадів в океані біля екватора становить понад 3000 мм, у помірних широтах – 1000 мм на заході і 2000-3000 мм на сході. Найменша кількість опадів випадає на півночі океану (100 мм) і біля Антарктиди (до 100 мм).
Для помірних широт характерні тумани, які є найбільш густими в районі Курильських островів. У цілому повітря над акваторією Тихого океану насичене вологою.

Органічний світ

Тихий океан розташований у різних кліматичних поясах Землі, що спричинює формування різноманітних умов для розвитку життя. У розповсюдженні флори і фауни океану добре виражена зональність.
Планктон Представлений одноклітинними водоростями (понад 1300 видів) і дрібними ракоподібними. На дні існують близько 4000 видів водоростей і 29 видів морських трав. У водах холодних і помірних широт інтенсивно розвиваються бурі водорості. У Південній півкулі росте макроцистіс – водорость-гігант, яка сягає завдовжки 200 м. У тропіках поширені фукусові, великі зелені та особливо вапнякові червоні водорості з родини коралових, які разом із кораловими поліпами утворюють рифи.
Зообентос Представлений молюсками, ракоподібними, голкошкірими, кораловими поліпами. Величезний тиск і низькі температури води на глибині зменшують видовий склад тварин і змушують їх пристосовуватися до суворих умов життя. Так, на глибині 8,5 км живе лише 45 видів, які є малорухомими й працюють як “фільтри”, пропускаючи через шлунковий тракт величезну кількість намулу – основного джерела живлення на цих глибинах.
Тихий океан багатий на ендеміків І гігантів. Тут живе багато видів риб, які не збереглися в інших океанах, ссавці-ендеміки – морські котики, сивучі, калани. У північній частині океану живуть велетенські мідії та устриці, а в екваторіальній зоні – двостулкові молюски тридакни, маса яких сягає 300 кг.