Головна ⇒ 📌Географія ⇒ Трудові ресурси: їх розподіл і якість

Трудові ресурси: їх розподіл і якість

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТУ

ТЕМА 4. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ

§ 28. Трудові ресурси: їх розподіл і якість

Трудові ресурси та економічно активне населення. Термін “трудові ресурси” в економічній і географічній науці використовують для позначення тієї частки населення країни, яка має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності і знання, що дають змогу брати участь у суспільно-корисній праці. Трудові ресурси – працездатне населення у працездатному віці (винятком є інваліди, що не працюють,

і “пільгові” пенсіонери) (мал. 60). До них належать і особи, які старші чи молодші працездатного віку, але беруть участь у суспільному виробництві, тобто працюють (пенсіонери і підлітки до 16 років).

Якщо у визначенні нижньої межі працездатного віку між країнами істотних відмінностей немає (зазвичай 16 років), то верхня межа значно варіює і різниця досягає 20 років. Це пояснюється різною середньою тривалістю життя населення країни, а також її матеріальними можливостями щодо забезпечення пенсіями людей похилого віку. Так, у більшості країн світу верхня межа працездатного віку сягає 60-65 років, у ряді країн Азії, Африки

пенсійний вік становить 50 років, а в країнах з високою тривалістю життя (Данія, Швеція) – 67 і навіть 70 років (Норвегія). У багатьох країнах світу немає різниці між віком виходу на пенсію чоловіків і жінок.

Економічно активне населення – це не всі люди працездатного віку, а лише ті, хто дійсно бере участь у суспільному виробництві чи бажає бути його учасником.

Тобто до економічно активного населення не належать особи, що працюють у своєму домашньому господарстві, та учні, які досягли працездатного віку, але продовжують навчатися в школі, коледжі, університеті тощо. Чисельність економічно активного населення зазвичай дещо менша чисельності трудових ресурсів. У світі трудові ресурси становлять близько 60-65 % всього населення, а економічно активне населення – 45-50 %.

Мал. 60. Частка працездатного населення віком 15-64 роки в країнах світу

На різницю між трудовими ресурсами окремих країн впливає тип відтворення населення, рівень соціально-економічного розвитку і деякі інші чинники. Абсолютні показники зайнятості населення в країнах світу різні. Так, за цими показниками на 2008 р. серед країн лідерами є Китай (808 млн осіб), Індія (523 млн), США (155 млн), Індонезія (112 млн), Бразилія (100 млн), Японія (85 млн), Росія (75 млн осіб). Високі показники зайнятості населення в Бангладеш, Німеччині, Великій Британії, Франції та ін.

Нині майже в усіх країнах світу є певна категорія осіб, які не залучені до виробництва, тобто є безробітними. Безробіття є таким суспільно – економічним явищем, яке виникає тоді, коли пропозиція праці (трудових ресурсів) перевищує попит на неї. Характерними ознаками безробіття є рівень і тривалість безробіття. Рівень безробіття обчислюють за співвідношенням кількості офіційно – зареєстрованих безробітних до загальної кількості працездатного населення. Безробітними є особи, які не працюють, зареєстровані в урядових службах зайнятості і активно шукають роботу.

Зазвичай у країнах “третього світу” через низький рівень грамотності і низьку кваліфікацію трудоактивного населення частина трудових ресурсів є безробітною. Цей рівень суттєво варіює по країнах. Найнижчі показники рівня безробіття у світі мають деякі держави НІК (Таїланд -1,2 %, Сінгапур – 2,3, Південна Корея -3,2 %) і невеликі країни Європи (Андорра й Монако – 0 %, Ліхтенштейн -1,5, Білорусь та Ісландія -1,6, Данія – 2 % тощо). Найвищий цей показник у країнах Африки (Ліберія – 85 %, Зімбабве – 80, Буркіна-Фасо – 77 % тощо) і найменш розвинутих країнах Азії (Непал – 46 %, Афганістан – 40, Ємен – 35 % тощо).

Ринок праці. Він характеризує форми і методи погодження й регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов’язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці.

Ринок праці являє собою суспільно-економічну форму руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб залучення робочої сили в економічну систему.

Сформувалися різні моделі ринку праці, які відображають його організацію, структуру і функціонування. Японська модель грунтується на так званому довічному наймі, який гарантує зайнятість працівника до пенсійного віку (5560 років). Ця система найму передбачає підвищення розмірів матеріальних благ (зарплати, премій, соціальних виплат) залежно від віку працівника. Так, робітникам прищеплюють творче ставлення до праці і забезпечують високу якість роботи. Працівник довічного найму не підлягає звільненню. Уся проблема вирішується скороченням робочого часу або відкриттям нових робочих місць, переміщенням персоналу.

Модель США передбачає децентралізацію ринку робочої сили. У кожному штаті є свої закони про зайнятість, про допомогу безробітним, свої фонди страхування. Під час спаду в економіці або в зв’язку з нерентабельною роботою практикують звільнення робітників. Щорічно працівники фірми підписують колективні договори з адміністрацією, у яких зазначено, що рівень зарплати та її підвищення пов’язані з рівнем і зростанням продуктивності праці.

Шведська модель передбачає активну політику держави і фірм у вирішенні проблем зайнятості населення і грунтується на таких економічних засадах: обмежувальна фіскальна політика (податки і урядові вкладення); здійснення політики “солідарності” в заробітній платі, що забезпечує рівновагу зарплати за однакову працю, незалежно від фінансового стану підприємства; здійснення активної політики на ринку робочої сили; реалізація селективного економічного росту, який полягає в державній підтримці секторів з низькими економічними показниками, але необхідних для суспільства.

Модель гнучкого ринку праці передбачає мобільність праці; територіальну, галузеву й іншу рухливість працівників; дистанційну гнучкість (оптимальне зосередження працівників по підприємствах і філіях; гнучку зайнятість; функціональну гнучкість; гнучкі системи оплати праці).

У США і країнах Євросоюзу майже 2/3 працівників за наймом належать до традиційно зайнятих, а 1/3 – до гнучкої робочої сили.

Якість трудових ресурсів. Вузловою категорією теорії народонаселення є якість населення загалом і трудових ресурсів зокрема. Важливими складовими, що характеризують якість населення, є здоров’я населення, його освітній рівень і кваліфікація трудових ресурсів.

Поки що в світі не всі люди письменні (уміють читати і писати). Загалом у світі частка неписьменного населення становить 15 % (близько 900 млн осіб), з яких понад 90 % припадає на мешканців держав, що розвиваються. За кількістю неграмотних особливо виділяються деякі країни Азії (Афганістан – 72 %, Бутан – 53, Непал та Бангладеш – 52, Пакистан – 50 % тощо) і більшість країн Тропічної Африки (Буркіна-Фасо – 78 %, Чад – 75, Нігер – 73, Гвінея – 70, Сомалі – 63 % тощо). За чисельністю неписьменного населення світовим лідером є Індія – близько 350 млн осіб (35 % населення), з яких дві третини – жінки, тобто кожен третій неписьменний у світі – індієць.

Таблиця 1. Кількість студентів на 100 тис. мешканців у країнах світу

Країна	Кількість студентів на 100 тис. осіб	Країна
Канада	6980	2800	Ізраїль
США	5546	2800	Венесуела
Південна Корея	4756	2500	Італія
Нова Зеландія	4675	2100	Болгарія
Норвегія	4111	1950	Чилі
Фінляндія	3623	1750	Таїланд
Нідерланди	3352	1700	Єгипет
Аргентина	3300	1550	Мексика
Німеччина	2800	1450	Польща

Таблиця 2. Забезпечення населення медичними послугами

Країни з найбільшою кількістю лікарів	Лікарів на 100 тис. мешканців	Країни з найменшою кількістю лікарів
Італія	570	3	Ефіопія
Росія	470	4	Ангола
Білорусь	465	7	ДРК
Україна	455	10	Філіппіни
Молдова	405	19	Нігерія

Таблиця 3. Країни – лідери за середньою тривалістю життя (2008 р.)

Країна	Середня тривалість життя, роки
В середньому	Чоло Віки	Жінки
Японія	82,2	78,8	85,6
Сінгапур	82,0	79,3	84,7
Австралія	81,6	79,2	84,1
Канада	81,3	78,7	83,9
Франція	81,0	77,8	84,3
Швеція	80,9	78,6	83,2

Для характеристики освітянського рівня населення дуже важливим є показник частки осіб з вищою освітою серед дорослого населення (табл. 1). За цим показником лідирують США (24 %), країни Західної Європи, Канада, Австралія, Нова Зеландія (10-15 %).

На охорону здоров’я розвинуті країни світу виділяють потужні кошти. Так, у США, Німеччині, Швейцарії вони перевищують 10 %

ВВП, у Франції, Нідерландах, Чехії, Канаді, Австралії наближаються до 10 %, а в країнах Африки такі витрати не перевищують 2-3 % ВВП. Доступ до медичного обслуговування в різних країнах світу теж різний (табл. 2). У розвинутих країнах медичну допомогу отримує все населення, а в бідних країнах – менше 1/4 населення.

Одним з найважливіших критеріїв оцінки здоров’я населення є показник дитячої смертності. За середнього в світі показника 57 смертей на 1000 новонароджених, в економічно розвинутих країнах цей показник становить всього 9 %о, а в найбідніших країнах він зростає до 100 %0.

Дуже важливим показником соціально-економічного розвитку країни та якості життя в ній є тривалість життя населення, що в загальних рисах характеризує вік смертності людей. Вчені вважають, що середня видова тривалість людського життя становить 110-115 або навіть і 120-140 років. Проте насправді через вплив багатьох біологічних і соціально-економічних чинників вона є значно меншою. Найнижча середня тривалість життя в світі спостерігається в найбідніших країнах Африки (Сьєрра – Леоне, Замбія, Ангола, Мозамбік, Гвінея, Ліберія тощо), де в середньому живуть до 37-40 років. Найвищі показники характерні для розвинутих країн Європи (Франція, Швеція, Швейцарія, Італія, Норвегія тощо), Азії (Японія, Сінгапур), Північної Америки (США, Канада) та Австралії (табл. 3).

Загалом з розвитком цивілізацій середня тривалість життя збільшується, насамперед завдяки зниженню дитячої смертності та розвитку медичного обслуговування. У всіх без винятку країнах жінки живуть довше за чоловіків, хоча найбільша різниця за середньою тривалістю життя між статями спостерігається в країнах колишнього СРСР, зокрема в Україні, Росії, Грузії тощо.

Проблема неграмотності – це проблема насамперед країн, що розвиваються, де загальна кількість неграмотних людей є дуже значною.