Головна ⇒ 📌Екологія ⇒ Уявлення про екомережі. Міжнародні та національні програми збереження біорізноманіття

Уявлення про екомережі. Міжнародні та національні програми збереження біорізноманіття

ТЕМА VII ПРОБЛЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОТИЧНОГО І ЛАНДШАФТНОГО РІЗНОМАНІТЬ

§ 15 Уявлення про екомережі. Міжнародні та національні програми збереження біорізноманіття

Сутність концепції екомережі. Концепція екомережі є наступною і логічною ланкою природоохоронної ідеї. Екомережа – єдина територіальна система об’єктів, що перебувають під охороною, з метою збереження всього біотичного і ландшафтного різноманіття, поліпшення стану навколишнього середовища загалом. Наявні нині мережі територій, та об’єктів природно-заповідного фонду

мають острівний локалізований характер, а тому не відповідають ідеї цілісності природи, нерозривності й взаємопов’язаності її складових. Як просторова система екомережа передбачає включення природних біотичних і абіотичних елементів, природних геосистем й антропогенізованих ландшафтів, пов’язаних між собою функціонально і територіально, які потребують збереження і відновлення за умови невиснажливого природокористування.

Концепція екомережі є інтегруючою на даному етапі збереження природи, оскільки поєднує в одне ціле наявні концепції та системи охорони природи. Вона випливає з ідеології нерозривної

гармонійної єдності природи і людини, коли їхні відносини мають рівноправний невиснажливий характер, що підкреслює універсальність єдиної екомережі та її інтегрованість до стратегії сталого розвитку. Цим визначаються основні принципи побудови екомережі, серед яких найважливішими є:

– цілісність – така взаємопов’язана єдність компонентів, за якої формується якісно нове ціле;

– єдність – територіально-функціональна, ландшафтна;

– ієрархічність – підпорядкованість екомереж нижчого рангу вищим;

– поліфункціональність – виконання природно-екологічних, соціальних і економічних завдань;

– комплементарність – біорізноманіття, функцій, середовища існування, територій;

– відповідність – співмірність наявної природно-антропогенної будови території з ландшафтною структурою території.

Об’єктами перспективної природоохоронної системи (екомережі) є території, багаті на генетичну, видову, ландшафтну різноманітність, до яких належать мережа територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також території під збереженою природною рослинністю – резервні території перспективного заповідання, озера, річки, водно – болотні угіддя, ліси, степи, луки, самобутні культури землеробства та утворені ними ландшафти. Крім того, до складу земельних угідь перспективної екомережі буде включено території з антропогенізованою рослинністю, рекультивовані відпрацьовані та порушені землі, радіаційно забруднені території, еродовані землі, що придатні для з’єднання центрів біорізноманіття, перспективних природних ядер.

Основні структурні елементи екомережі. Згідно з матеріалами Всеєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіть, базовими елементами перспективної екомережі слугуватимуть: ключові території (природні ядра або осередки), сполучні території (екологічні коридори), буферні території (захисні зони), відновлювані території та території природного розвитку, які у своїй неперервній єдності створюють екомережу.

Ключові природні території (природні ядра, ядра біорізноманіть) – це території збереження біотичного та ландшафтного різноманіття, що переважно належать до складу систем природоохоронної мережі, мають важливе біологічне й екологічне значення. Вони є вузловими елементами екомережі та їхня площа не має бути меншою 500 га (для локальних природних ядер). У природному ядрі розрізняють біоцентри – території найбільшої концентрації біорізноманіття з високим ступенем природності, рідкісності.

Сполучні території (екокоридори) – лінійні елементи екомережі, що зв’язують між собою природні ядра і забезпечують надійні міграційні шляхи. Здебільшого їхні функції можуть виконувати горбогірні заліснені і залужені території, долини річок, смуги збереженої природної рослинності завширшки не менше 500 м (для локальних екокоридорів).

Буферні території (захисні зони) – зовнішнє оточення природних ядер та екокоридорів охоронними смугами для захисту їх від впливу негативних чинників. Вони виконують функцію перехідних ландшафтів між природними і господарсько-освоєними й мають статус територій з регульованим режимом заповідання.

Території відновлення (ренатуралізації) призначені для налагодження цілісних неперервних зв’язків у природних ядрах та екокоридорах. Ці функції здатні виконувати території з деградованою природною рослинністю, але із збереженим середовищем існування.

Території природного розвитку призначені для посилення ефективності екомереж. Здебільшого це природні ландшафти з наявними рідкісними ценозами, які можуть перебувати під охороною, однак не відповідають основним критеріям формування природних ядер, екокоридорів і територіально ізольовані, не приурочені до екомережі.

Залежно від потенційних функціональних особливостей елементи екомереж поділяють на п’ять основних рівнів: біосферний, континентальний, національний, регіональний, локальний.

Основні засади розбудови національної екомережі. Концептуально ідея природоохоронної системи, якою є екомережі різних рангів, пов’язана з поняттями стійкості, стабільності, ємності, збалансованості, цілісності, неперервності, оптимальності, просторового комфорту життєдіяльності, гармонійності.

Незважаючи на певну популярність серед науковців різних напрямків, ідея екомережі проходить, мабуть, найвідповідальніший етап свого розвитку – наукового осмислення основних методологічних засад, розробки уніфікованих методичних підходів до проектування національних і регіональних структурних елементів, досягнення юридичної узгодженості законодавчих актів, що регламентують розбудову складових екомережі. Ідея екомережі є невід’ємною складовою концепції сталого (збалансованого) розвитку, основні положення якої законодавчо неоформлені в Україні до сьогодні. Така ситуація гальмує логічний розвиток цілого наукового напряму, оскільки ідея екомережі охоплює найважливіші сфери відносин людини і довкілля, зокрема:

Відтворення і збереження просторової та функціональної цілісності екосистем;

Збереження біотичного різноманіття на генетичному, видовому, екосистемному рівнях;

Ренатуралізацію особливо цінних деградованих екотопів і різноманіття як ланок екомережі;

Створення цілісної мережі заповідних територій різного рангу і призначення як елемента Європейської екомережі;

Збільшення площ наявного заповідного фонду, посилення охорони природних комплексів і впорядкування категорій заповідності;

Поліпшення природних умов середовища життєдіяльності людей; збереження природно-культурної спадщини, самобутніх традицій і невиснажливих технологій господарювання;

Створення натурної моделі і полігонів для відпрацювання біологічних, екологічних, технологічних і соціальних елементів узгодженого розвитку;

Підвищення рівня виховання, освіти й інформованості населення щодо значення та охорони біотичного різноманіття, підтримки екологічної рівноваги в регіоні та їхньої ролі в забезпеченні узгодженого розвитку;

Посилення ролі й відповідальності місцевих громад, органів влади за збереження навколишнього середовища.

Таким чином, ідея екомережі є інтегративною, міждисциплінарною, загальнонауковою і суспільно значимою. Вона передбачає об’єднання у єдине функціональне ціле розрізнених природоохоронних, територій і об’єктів, ареалів природної та антропогенізованої рослинності задля забезпечення умов існування біоти. Натомість виробничі структури мали б бути “врощеними” в організм природи, не завдаючи йому шкоди. Принципи діяльності таких об’єктів підказує сама природа, яка функціонує безвідходно, урівноважено, продуктивно.

Екомережа здатна відтворити і зберегти природну основу території, яка щороку зазнає дедалі істотніших змін і перетворень. Її роль полягає у відновленні і підтриманні природної першооснови території, на тлі якої фрагментарно функціонуватимуть поселенсько-господарські антропоекосистеми в режимі невиснажливого природокористування. Інноваційність методології екомережі полягає в інтеграції і узгодженні на партнерських засадах двох протилежно спрямованих тенденцій: охоронної категоричності і суворого обмеження господарської діяльності та тотальної просторової експансії за умов ігнорування природних чинників суспільного розвитку.

ВИСНОВКИ

1. Природоохоронна система є наступною логічною ланкою природоохоронної

Ідеї. Вона розглядається як цілісна територіально-функціональна єдність природних та антропогеннних ландшафтів, що забезпечує збереження і відтворення біотичного і ландшафтного різноманіть, підтримання екологічної рівноваги та екобезпечного стану довкілля загалом.

2. Концепція екомережі є інтегруючою на даному етапі збереження природи,

Оскільки поєднує у єдине ціле наявні концепції і системи охорони природи.

3. Як геопросторова система вона передбачає залучення до своєї структури різнорівневих природоохоронних територій та таких, які на даному етапі не охороняються, пов’язаних між собою функціонально і територіально, що потребують збереження та відновлення і забезпечуватимуть умови невиснажливого природокористування.