Людина соціальна – система соціальних відносин, в межах якої всебічно розвиваються сутність сили людини, відбувається її перетворення в особистість, що передбачає діалектичне заперечення економічної сутності людини (людини економічної). Таке заперечення означає, що Л. е. не може сформуватись, не досягши найвищих якостей людини-працівника і раціональних меж людини-власника. По-перше, у процесі праці людина отримує можливість багатократно збільшувати своє буття у створених предметах, речах, наданих послугах, завдяки чому останні виступають
засобом задоволення її дедалі більших економічних потреб. По-друге, у процесі праці створюються і розвиваються різні підсистеми суспільних відносин, різноманітні інститути, саме суспільство. По-третє, у процесі змістовної праці значною мірою реалізується свідомо поставлена людиною мета, а водночас створюються нові, формуються досконаліші мотиви, новіші елементи її духовності, які становлять діалектично суперечливу єдність з матеріалізованими формами людської діяльності. По-четверте, у процесі усуспільнення виробництва і праці створювані матеріальні і духовні цінності є втіленням колективності людських
зв’язків і відносин, уречевленням суспільних відносин, які дедалі більше ускладнюються. У взаємодії людини і суспільства вирішальною стороною виступає суспільство, а окрема людина є не лише джерелом власної соціальної мобільності, а й активно (залежно від ступеня її трансформації в особистість) впливає на суспільство. Проміжними ланками у такій взаємодії є окрема соціальна група, прошарок, клас, нація. Лише у діалектичній взаємодії (взаємопроникненні, взаємозумовленості, взаємозапереченні, взаємозбагаченні) соціальних відносин і людини формується Л. е. Тому людина як індивідуальність, за словами Гегеля, утримує в собі нескінченну множинність відносин і зв’язків, що належать до конкретного змісту людської душі. При цьому основною властивістю її сутності є свобода духу – найдосконаліша система управління всіма видами людської діяльності. Розвинена особистість має багато досконалих рис та якостей людини-працівника та раціональних сторін людини-власника, внаслідок чого переростає в людину суспільну, тобто суб’єкт політичних, правових, ідеологічних, культурних, моральних, естетичних, національних, психологічних та інших підсистем суспільних відносин. З урахуванням діалектичного характеру заперечення Л. е. людини економічної у процесі праці повинні гармонійно поєднуватися фізичні, розумові, психологічні та інші зусилля людини за переважання розумових і духовного збагачення людини, високої професійної мобільності. З-поміж потреб людини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній творчій праці, універсальному характері дій особи, у власному її вдосконаленні, виявлення талантів; потреби у всебічному розвитку здібностей до сприйняття знань, максимально можливому подовженні активного життя. З цього моменту почнеться розвиток людини як самомети, або абсолютне виявлення її творчих обдарувань, усіх сутнісних сил. Окремими рисами Л. е. в деяких розвинених країнах світу є надання значною частиною працездатного населення переваги змістовнішій роботі порівняно з вищою заробітною платою, значний рівень витрат на соціальні цілі та відпочинок, високий рівень інтелекту нації (здатності засвоювати нові знання та інформації і створювати на цій основі матеріальні та духовні цінності світової якості), високий дух свободи, патріотизму, культури (в т. ч. культури мови). Оскільки людина є соціобіологічною істотою, то в ній, поряд із соціальним, повинно органічно поєднуватись і біологічне – генетичне, фізіологічне, психологічне, медичне тощо. Формування Л. е. означатиме втілення у практику ідей Д. ДІдро про людину як найвищу цінність на Землі, єдиного творця усіх досягнень культури, розумний центр Всесвіту; особу, яка, за словами К. Маркса, володітиме безмежністю потреб і здатністю їх збагачення. На противагу цьому позитивному процесу, переважна більшість населення планети позбавлена свободи внаслідок всеохопної злиденності. Понад 2 млрд людей у світі, за даними ООН, жили наприкінці 90-х XX ст. у цілковитих злиднях. В Україні їх близько 60%. А “нужденні люди, – за словами Ф. Рузвельта, – це невільні люди”; “голодні і безробітні є матеріалом, з якого будуються диктатури”. Водночас 225 найбагатших людей світу (мільярдерів) наприкінці 90-х володіли понад 1 трлн дол. США (що дорівнює доходам понад 2,8 млрд людей планети), а троє найзаможніших мультимільярдерів мають власність, що перевищує ВВП 48 слаборозвинених країн. У 2004 налічувалося 691 мільярдер, багатство яких становило понад 2 трлн дол., причому в цей список потрапили 3 українських мільярдери. Без радикального зменшення цієї глобальної нерівності розвиток рис Л. е. для більшості населення планети неможливий.
Loading...