Регулювання (лат. regulo – впорядковую) – 1) спосіб та механізм підпорядкування чого-небудь певній планомірній організації дій, впорядкування; 2) функція управління, що забезпечує функціонування та розвиток явищ і процесів у межах заданих кількісно-якісних параметрів. Використовується в різних сферах діяльності. Механізм Р. економіки охоплює: 1) ринкове Р. – здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту і пропозиції та ін.; 2) корпоративне (моно – чи олігополістичне) Р. – гігантські
корпорації, концерни за допомогою комп’ютерних систем, маркетингу тощо вивчають масовий попит, формують його; 3) державне Р. – здійснюється передусім через грошово-кредитну, бюджетну, інвестиційну та ін. форми економічної політики, систему державних замовлень, закупівлю державою значної частини виробленої продукції, що означає гарантований попит на неї; 4) наддержавне Р. – охоплює окремі сфери світового господарства і здійснюється за допомогою міжнародних організацій, а також у межах регіональних економічних об’єднань (найрозвиненішим з яких є ЄС) наднаціональними органами. Відмінність між Р. державним
і економічною політикою держави полягає, по-перше, в тому, що державне Р. є більш містким, оскільки, крім системи економічних важелів (прямих і опосередкованих), включає також адміністративні і правові важелі. Економічна політика, як і державне P., не може втілюватися на практиці без прийняття юридичних законів і відповідних правових норм. Так, податкова політика не може бути реалізована без законів про податок на прибуток підприємств, подохідний податок з громадян, податок на додану вартість тощо. По-друге, державне Р. і економічна політика різняться тим, що формами такого Р. є економічне прогнозування, програмування та планування економіки, а отже, перша категорія переважає також за кількістю форм. Слід зазначити при цьому, що економічна політика держави також провадиться в різні періоди. По-третє, державне Р. може охоплювати одночасно майже всю економічну систему або її окремі підсистеми і здійснюватись за допомогою всіх або декількох форм економічної політики. Основними спільними формами державного Р. економіки та економічної політики держави є такі: фінансова, бюджетна, грошово-кредитна, податкова, структурна, науково-технічна, промислова, інвестиційна, цінова, аграрна, зовнішньоекономічна, амортизаційна, валютна, антициклічна (в т. ч. антикризова), антимонопольна, інноваційна, регіональна, антиінфляційна, соціальна, політика доходів, зайнятості. Елементи механізму Р. сучасної соціальної ринкової економіки взаємодіють. Найпоширеніша організаційна форма Р. – цільові програми, що грунтуються на середньо – (2-5 років) і довготермінових (5-10 років) макроекономічних прогнозах. Набуває розвитку довготермінове глобальне прогнозування за методологією М. Кондратьєва, яке охоплює період до 100 років і поширюється на світову економіку, ресурсозбереження, стан довкілля, урбанізацію та ін. В Україні програмно-цільове управління в 90-х XX ст. – на початку XXI ст. не набуло комплексного науково обгрунтованого спрямування і змісту. На початку 2000 існувало понад 200 державних програм соціально-економічного спрямування, а в стадії розробки перебувало ще майже 50 таких програм. Кошторисна вартість 200 програм – 240 млрд грн, однак було профінансовано менше 6% цієї вартості.
Loading...