Структура народного господарства – комплекс внутрішніх зв’язків між сферами, галузями, секторами, регіонами, формами власності тощо й окремими структурними утвореннями всередині цих елементів, пов’язаних між собою системою суспільного поділу праці. Розрізняють відтворювальну, техніко-економічну, технологічну, організаційно-економічну, соціально-економічну, галузеву й територіальну структури. Відтворювальна (загальноекономічна) структура – передусім співвідношення та певна сукупність внутрішніх зв’язків між основними
сферами суспільного відтворення: безпосереднім виробництвом, розподілом, обміном і споживанням, а також між відтворенням економічних благ (матеріальних благ і послуг), людини (людини-працівника й людини-власника) та відносин економічної власності. Крім того, відтворювальна структура передбачає з’ясування співвідношення і взаємозв’язків між основними елементами та формами сукупного суспільного продукту за натурально-речовим складом (засобами виробництва й предметами споживання) і функціональною роллю (фондом заміщення, фондом споживання і фондом нагромадження). Важливим у цій структурі є співвідношення
між нагромадженням і споживанням. Технологічна структура – співвідношення між окремими складовими речових елементів продуктивних сил (засобами й предметами праці, засобами виробництва й виготовленим продуктом та ін.). Техніко-економічна структура – співвідношення між особистими й речовими факторами продуктивних сил і в межах техніко – економічних відносин (спеціалізацією, кооперуванням, комбінуванням виробництва, його концентрацією тощо). В узагальненому вигляді технологічна структура передбачає з’ясування співвідношення між трьома технологічними способами виробництва (заснованими на ручній, машинній та автоматизованій праці). Організаційно-економічна структура характеризує співвідношення між менеджментом, маркетингом, обміном досвідом та іншими елементами; соціально-економічна С. н. г. – поділ народного господарства за секторами, типами й формами власності та суспільного виробництва, видами підприємств. Основними секторами народного господарства є приватний, державний, колективний. У межах приватного виокремлюють дрібнотоварний і приватнокапіталістичний, в межах яких, своєю чергою, виділяють форми власності. Серед форм суспільного виробництва розрізняють натуральне, товарне (просте товарне і капіталістичне товарне) та безпосередньо суспільне виробництво. Галузева С. н. г., яка є відображенням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці (в єдності технологічного способу виробництва), характеризує передусім поділ сфери матеріального виробництва на великі народногосподарські галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво та ін. Територіальна С. н. г. охоплює економічні райони та адміністративно-територіальні одиниці. Економічні райони поділяють на зони, великі економічні райони, промислові вузли (центри) та ін. С. н. г. постає як спосіб взаємозв’язку між її основними елементами, є його внутрішньою організацією, виражає сутність національної економіки і розкривається у спільних для неї економічних законах: у законі відповідності відносин економічної власності рівню та структурі технологічного способу виробництва, законі концентрації (виробництва, власності тощо), законі пропорційного розвитку та ін. Нарівні з ними діють закони розвитку продуктивних сил, відносин економічної власності, техніко-економічних відносин та ін. (див. Економічні закони). Рух С. н. г. спрямовується властивим економічній системі господарським механізмом (див. Господарський механізм). Формою вияву С. н. г. є пропорції (відтворювальні, технологічні, соціально-економічні та ін.). С. н. г. України потребує докорінної перебудови, передусім відтворювальної та галузевої, значного скорочення першого підрозділу, групи “А” у промисловості.
Loading...