Економічний потенціал – комплексна характеристика рівня економічної могутності країни, наявних ресурсів і можливостей забезпечувати розширене відтворення, суспільні потреби та соціально-економічний прогрес суспільства. Е. п. складається з потенціалу продуктивних сил, техніко – економічних відносин, організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності та господарського механізму, їх діалектичної взаємодії. Е. п. продуктивних сил забезпечується природним, трудовим, технічним, технологічним, науковим, інформаційним,
енергетичним потенціалом тощо та їх співвідношенням і взаємодією. Е. п. техніко – економічних відносин залежить від ступеня розвитку суспільного поділу праці (рівня спеціалізації, кооперування та комбінування виробництва тощо), концентрації виробництва та ін. Е. п. організаційно-економічних відносин визначається ефективністю менеджменту, маркетингу та інших елементів. Е. п. відносин економічної власності характеризується ступенем плюралізму типів і форм власності, їх здатністю забезпечити прогрес продуктивних сил і насамперед основної продуктивної сили – людини. Е. п. господарського механізму залежить
від його здатності забезпечити оптимальне співвідношення і взаємодію інших підсистем економічної системи, вирішувати властиві їм суперечності, а також інші функції (див. Господарський механізм). Україна займає дуже вигідне географічне і геополітичне положення, найбагатша у світі чорноземами (майже 35% світових чорноземів), має значну кількість мінерально-сировинних ресурсів (розробляється понад 5 тис. родовищ корисних копалин, майже 5% розвіданих корисних копалин світу на 0,4% території планети, які оцінюються в 11,5 трлн дол.), тоді як США – 8,5%, Росії – понад 30 трлн дол. Проте цей потенціал використовується нераціонально. Трудовий потенціал України на час здобуття нею державної незалежності складався з 27 млн. робітників і службовців. З них близько 3 млн. осіб мали вищу освіту, 3,5 млн. – середню спеціальну. У 2003 трудовий потенціал зменшився приблизно на 7 млн. осіб, відбулась значна деградація людини, в т. ч. людини – працівника (див. Деградація людини). Техніко – технологічний потенціал України (рівень розвитку її техніки і технології) заснований переважно на машинній і ручній праці (близько 40% усіх працівників зайняті ручною працею) і лише частково на автоматизованій праці. Науково-технічна діяльність України велася в 1900 наукових установах, організаціях і підприємствах, кількість зайнятих нею – майже 500 тис. осіб, з яких 6,5 тис. – доктори наук, майже 60 тис. – кандидати наук, що становило 5,4% всього працездатного населення. Водночас світового рівня розвитку в Україні досягнуто лише в математиці, фізиці твердого тіла, фізико – хімічних основах металургії, фізіології, клітинній інженерії. Але значний за кількістю науковий потенціал використовувався незадовільно, Україна поступово втрачає передові позиції в деяких напрямах фундаментальної та прикладної науки, а за роки незалежності науковий потенціал було значною мірою зруйновано (див. Економічна незалежність наукова). Організаційний потенціал України характеризується низьким рівнем упровадження сучасних форм і методів організації виробництва і праці, зокрема відсутністю сучасного менеджменту, маркетингових досліджень, таких програм, як участь у прибутках, гуртках якості, збагачення якості праці та ін. Е. п. техніко – економічних відносин України характеризується насамперед недостатнім розвитком суспільного поділу праці, участі у міжнародному поділі праці та ін. У 90-х XX ст. – на початку XXI ст. здійснювалася кланово-номенклатурна приватизація економіки, замість подолання відчуженості працівників від засобів виробництва, створеного продукту інтенсивно впроваджувалися нові, антигуманні форми відчуження. В Е. п. господарського механізму України у 90-х XX ст. впроваджувалися застарілі ринкові важелі саморегулювання економіки (які застосовувалися в XIX – на початку XX ст.), відбувалася надмірна лібералізація економіки, руйнування державного управління та ін., що призвело до поглиблення економічної кризи.
Loading...