Предмет економічної теорії – система економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення, а також пізнання законів і закономірностей такої взаємодії, цілісність і організованість якої забезпечується господарським механізмом. Основні підсистеми економічних відносин: техніко-економічні, організаційно-економічні, відносини економічної власності (в т. ч. товарно-грошові відносини). Основними підсистемами, які виникають внаслідок взаємодії окремих елементів економічних відносин з продуктивними
силами, є технологічний спосіб виробництва (єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин), суспільний спосіб виробництва (єдність продуктивних сил і відносин економічної власності або виробничих відносин), організаційно-економічний спосіб виробництва (єдність продуктивних сил і організаційно-економічних відносин), товарний спосіб виробництва (єдність продуктивних сил і товарно-грошових відносин), або товарне виробництво, економічний спосіб виробництва (єдність продуктивних сил і економічних відносин). Отже, продуктивні сили мають декілька форм розвитку, які на певному етапі окремо, разом
або у певній комбінації можуть перетворюватись у форми їх стримування та регресу. Кожній формі відповідного способу виробництва властиві внутрішні закони розвитку і суперечності. У процесі взаємодії цих форм з продуктивними силами, які також мають свої закони, закономірності розвитку і внутрішні суперечності, відбувається взаємопроникнення, взаємодоповнення відповідних економічних законів і формується їх цілісність. У межах економічного способу виробництва відбувається діалектична взаємодія (взаємозумовленість взаємозаперечення) декількох форм розвитку продуктивних сил, аналогічної кількості способів виробництва, а отже, видів економічних законів, кожен з яких пронизаний внутрішніми суперечностями. Найважливішу системотворчу роль у межах економічного способу виробництва відіграє суспільний спосіб виробництва. З огляду на це у розвитку світової цивілізації виділяють первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, а в межах капіталістичного в розвинених країнах світу поступово формується вищий, досконаліший соціалістичний спосіб виробництва. Вирішальним критерієм розмежування суспільних способів виробництва є тип власності, передусім власності на засоби виробництва (див. Критерії класифікації економічних систем). Обов’язковою умовою вивчення будь-якого елемента економічних відносин є з’ясування механізму його діалектичної взаємодії з продуктивними силами, передусім з основною продуктивною силою – людиною (її потребами, інтересами і цілями). Із переростанням продуктивними силами меж національних економічних систем або їх окремих підсистем та елементів і розвитком міжнародного поділу праці сформувалися міжнародні економічні відносини, матеріально-речовим змістом яких є інтернаціональні продуктивні сили. Ці відносини також є П. е. т. Крім такої структурної класифікації П. е. т. виділяють окремі підсистеми економічних відносин у різних сферах суспільного відтворення: безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні. Кожна з них розвивається як за спільними для економічних відносин, економічного способу виробництва законами, так і за властивими лише їй. З часу переростання продуктивними силами меж монополістичної (в т. ч. олігополістичної) власності та інтенсивної дії закону одержавлення економіки держава дедалі більше набуває елементів базису, стає суб’єктом економічних відносин. Таким суб’єктом є і наднаціональні органи, але тією мірою, якою вони виконують соціально-економічні функції. У широкому значенні П. е. т. – не лише базисні відносини, а й ті елементи надбудовних відносин, які активно впливають на розвиток економічної системи, на економічну діяльність і поведінку людей. Загалом для наукового обгрунтування П. е. т. необхідно використати методологію найкоротшого, розгорнутого і повного визначень. У найкоротшому визначенні фіксується глибинна, внутрішня сутність (її ядро), у розгорнутому – сутність загалом (з урахуванням основних ознак, властивостей, якісних сторін), у повному – найважливіші аспекти, що виходять за межі економічної сутності й охоплюють окремі найсуттєвіші аспекти соціальних, політичних, правових, морально-етичних та інших сторін розвитку надбудовних відносин, які впливають на еволюцію економічної системи. З урахуванням цього найкоротшим визначенням П. е. т. є: вивчення законів розвитку економічної системи; розгорнутим – наведене вище визначення, а повне включає взаємодію економічної системи з надбудовними відносинами.
Loading...