Прикметник (узагальнення). Тематичне тестування
І СЕМЕСТР
ПРИКМЕТНИК
Урок № 47
Контрольний диктант. Контрольне читання мовчки
Мета: перевірити рівень засвоєння знань, набуття вмінь та навичок з теми “Прикметник”; формувати вміння й навички використовувати здобуті теоретичні знання на практиці; розвивати логічне мислення, орфографічну і пунктуаційну грамотність.
Тип уроку: урок перевірки і обліку здобутих знань, умінь та навичок.
Хід уроку
І. Повідомлення мети перевірки і способів її проведення. Мотивація навчання.
ІІ. Написання диктанту.
ІІІ. Проведення
ІV. Відповіді вчителя на запитання учнів (пісдя того, як зібрано зошити).
VІ. Підбиттяя підсумків уроку.
VІІ. Домашнє завдання.
Повторити все вивчене про прикметник.
Тексти для контрольного диктанту
Лижі
Це був не вечір, а казка. Тільки в казці діють незвичайні люди: лицарі, королевичі, богатирі. А тут звичайний шестикласник потрапив у начарівішну історію!
Дядько приніс Сергієві лижі. Вони були коричневі, з ремінним кріпленням і шорсткими гумовими прямокутниками для ніг. Хлопець обережно поклав лижі на сніг, став на них, виламав дві пругкі горіхові палички.
Сніг повискував і шипів під лижами. Місяць підстрибував у небі, лоскотав промінцями рожеві Сергійкові вуха. Зорі підморгували синіми та зеленими блискучими очицями. Здавалося, між ними й лижником простяглися крізь безмежний Всесвіт найтонші різнобарвні ниточки. Прияно дивилися жовті вікна хат, заздрісно гасав навколо вітерець. Схожий на дідугана найвищий дуб згадував, мабуть, своє дитинство (За В. Кавою; 110 сл.)
Пейзаж
Художник не захотів іти далі. Його зачарувала ця левада з глибоким ровом і терновищем. Він установив триніжку, розклав мольберт і взявся творити. Художник ніби боявся, щоб не розвіявся радісний настрій довколишнього світу.
Дітлахи невеличкою зграйкою причаїлися позад нього. Вони придивлялися до найтоншої лінії, найдрібнішого штриха.
На полотні оживала наша околичка з березами, тополями та іншими деревами. Художник кинув кілька мазків, підчорнив дупло на бересті, відклав пензлі. Він відступив назад, став поряд з дітьми й розцвів. Барви на картині аж перелдивалися!
Раптом художник узяв за руку дівчинку в червоній хустинці й попросив стати на стежці. Повернувся до мольберта, схопив пензель, витиснув фарби й продовжив писати (За М. Петренком; 105 сл.)
Ранок народився у росах, у зелених буйнощах левад. Увесь край світився могутніми соняшниками, що розверталися своїми тугими коронами для цвіту. Прядива на балках густі, пишні. Все буяло, наливалося життєвою силою в цю благодатну пору раннього літа. Земля ніби прагнула виявити найбільшу щедрість, порадувати людей усім найкращим, що тільки може їм дати. Левади вабили холодками зеленими, водою ставків блищали, розкидалися пишними шатрами верб, яворів, кущами калини.
У садках біліли хати дивної краси. Що не хата – то мистецький твір. Одна підведена червоним, друга синім, та вкрита соломою, сусідня очеретом з чепурними китичками по краях. І всі хати білі, чисті, святкові, для щасливого літа вони білились і зараз змагалися в красі. (За О. Гончаром, 110 сл.)
Текст для контрольного читання мовчки
Увесь день і всю ніч Векша спав, мов убитий. Не чув, як пастух, що підібрав його непритомним учора, попоравши отару, ліг спати, коли той встав уранці. Прокинувся й не зрозумів одразу, де він. Виглянув надвір. Неподалік пасеться отара, старий із соколом на плечі порається поруч.
Закрапав дощик. Пастух, завернувши од лісу отару, заліз до Векші в курінь. Витяг з торби прісного коржа, кружало сиру. Розломивши коржа, простягнув половину Векші, спитав, усміхаючись:
– У неволі харчі, мабуть, кращі?
– Для мене гіркими були, – зітхнув Векша. – Найсмачніші – батькові-материні.
– Правду кажеш, – кивнув старий головою. – свій чорний хліб ліпший за чужі пироги.
– Я от думав інколи, – розказував Векша, – якщо вже так судилося, забуду домівку, рідню. Житиму як прийдеться. А як ніч настане, така туга скімляча найде, ридма б ридав. Якби й рідні не було на Русі, і тоді б утік до неї. Не співали для мене в неволі пташки, квіти не квітли, зорі не світили… І чого воно так, що своя земля наймиліша?
– О-хо-хо! – зітхнув болгарин. _ Кажуть-бо: по вітчизні й кості плачуть. Виглянь-бо, де вівці, а я повім тобі стару, може, казуку, може, й бувальщину…
Векша визирнув з куреня. Отара, збившись докупи, стояла під розлогим дубом. Круг неї тулилися змоклі пси.
– Так от слухай, – почав спроквола пастух. – Колись давно в якогось там князя було двоє синів. Коли князь постарів, то посадив на князівський стіл не старшого, як велося завжди. А молодшого сина. Кажуть, начебто він недолюблював старшого, тому так і вчинив.
Це дуже образило старшого княжича, і він, проклявши рідню, втік до ворога, сусідського князя, поклавши собі ніколи більше не вертатися додому.
Там, на чужій землі, його добре прийняли, князь навіть дочку свою віддав за нього. Розкошує княжич, шана йому й повага.
Та минуло небагато часу, і почав він нудьгувати за рідною стороною. Сохнув, як стебло без води. Їсти не їхв, пити не пив, жона-красуня стала йому не мила.
Бачить ту тугу його тесть, мужів наймудріших з усієї землі скликає, ради в них питає, які відігнати від княжича муки-страждання.
А в дрімучих лісах жив чудесник столітній, який за зіллі знався. Знайшли його княжі люди. І мовив князеві сивий, як голуб, дідуган:
– Є в мене зілля чудодійне, що долає лихоманку, перестріт, падоніг… Та всесильне воно лише проти поганої недуги. Якщо ж недуга не від злих духів або її зовсім нема, воно стає отрутою…
– Вари скоріше зілля! – звелів владар. – Не бачиш – княжич гине!
Скорився чудесник, зварив зілля і дав випити княжичеві. Та не встиг той чари від губ відняти, як струменівся нараз, мов гад його вжалив, впав у корчах на землю, а там і задубів.
Замовк пастух. Векша сидить – не ворухнеться.
– А ти кажеш – забути свою сторону – обізвався старий. – Добрий син ніколи не забуде вітчизну, і сили в світі такої немає, щоб вона зборола в ньому тугу-нудьгу. Мовиться ж: розлучений з любкою плаче сім літ, розлучений з батьківщиною плаче все життя. Краще бути жебраком удома, ніж царем на чужині, бо чужий вогонь холодніший за кригу… (За Б. Комаром; 480 сл.)
На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.
1. Втікача Векшу пастух підібрав:
U А непритомним;
Б пораненим;
В покаліченим;
Г тяжко хворим.
2. Пастух поклав Векшу відпочивати у
А шатрі;
Б наметі;
U В курені;
Г будинку.
3. Пастух пригостив утікача:
А пшеничним калачем і м”ясом;
U Б прісним коржем та сиром;
В чорним хлібом і маслом;
Г сухарем і молоком.
4. Найсмачнішими харсами Векша вважав:
U А батькові-материні;
Б княжі;
В свої власні;
Г ті, що спживав у неволі.
5. Старий пастух розповів утікачеві:
U А казку чи бувальщину;
Б билину чи думу;
В легенду чи переказ;
Г байку чи притчу.
6. Княжий син покинув батьківщину, тому що
А не злюбив мачухи;
Б батько заборонив одружитися з коханою;
В батько позбавив спадщини;
U Г батько віддав княжий стіл не йому.
7. Ображений княжич утік до
А сусіда, рідного дядька;
U Б ворога, сусідського князя;
В у інше князівство, де княжив дід;
Г у степ до печенігів.
8. На чужині княжич зустрів
А презирство й зневагу;
Б байдуже ставлення;
U В шану й повагу;
Г нещирість і лестощі.
9. Через якийсь час почав княжич нудьгувати за:
А батьком;
Б братом;
В домівкою;
U Г рідною стороною.
10. Значення слова кудесник таке:
А лікар, народний цілитель;
Б знавець давніх звичаїв;
U В жрець культу язичницького бога;
Г воїн, дружинник.
11. Кудесник попередив, що його зілля рятує від
А будь-якої хвороби;
U Б недуги, заподіяної злими духами;
В тільки від заразних хвороб;
Г тільки від душевних недуг.
12. Вираз краще бути жебраком удома, ніж царем на чужині є
А рядком з народної пісні;
Б цитатою з художнього твору;
U В народним прислів”ям;
Г народною приказкою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...