Соціалізація економічних систем – поступове еволюційне наповнення метасистем, підсистем та елементів економічної системи капіталізму соціалістичним змістом, формування і розвиток основ соціалізму. С. е. с. охоплює найважливіші елементи економічної системи: продуктивні сили, техніко-економічні відносини (а в їх поєднанні – технологічний спосіб виробництва), організаційно-економічні відносини (а в поєднанні з продуктивними силами – організаційний спосіб виробництва), відносини економічної власності (а в їх поєднанні з розвитком
продуктивних сил – суспільний спосіб виробництва), економічні відносини (органічну цілісність техніко-економічних, організаційно-економічних і відносин економічної власності, яка у поєднанні з розвитком продуктивних сил утворює економічний спосіб виробництва) та господарський механізм. Своєю чергою, соціалізація продуктивних сил та інших підсистем є наслідком соціалізації окремих елементів і компонентів цих підсистем. Соціалізація продуктивних сил є передусім наслідком соціалізації основної продуктивної сили (людини економічної як діалектичної єдності людини-працівника і людини-власника), а також науки,
засобів праці, форм і методів організації праці та ін. Соціалізація основної продуктивної сили у розвинених країнах світу передбачає поступове формування якісно нових рис працівника (див. Людина економічна), розвитку її творчих здібностей, розширення загальноосвітнього потенціалу тощо, а загалом – всебічний розвиток людини опосередковано стає однією з пріоритетних цілей сучасного соціалізованого капіталізму. Соціалізація науки здійснюється через інтенсивніший розвиток наукових досліджень, спрямованих на подолання найгостріших і найпоширеніших хвороб, певного посилення гуманізації науки, подолання екологічної катастрофи та ін. Соціалізація засобів праці є наслідком гуманізації та екологізації техніки, переходу від системи машин як засобу технологічного підкорення праці капіталом до системи машин, що сприяють розвитку сутнісних сил людини. Соціалізація форм і методів організації виробництва – це передусім перехід від авторитарних систем організації праці (наприклад, системи Тейлора) до гуманістичних (зокрема, автономних бригад, гуртків якості та ін.). Соціалізація органі – заційно-економічних відносин передбачає у відносинах менеджменту орієнтацію на людину (найманих працівників), розвиток її творчих і духовних якостей та цінностей, принципів колективізму, оптимального поєднання інтересів і цілей індивідів з колективними тощо. Соціалізація відносин економічної власності здійснюється, по-перше, через інтенсивний розвиток трудового типу колективної власності у формі кооперативів, народних підприємств (як основної ланки народної економіки) тощо; по-друге, у результаті поступового наповнення державної капіталістичної власності елементами соціалістичного змісту (наприклад, державні підприємства розширюють масштаби організованого та планомірного розвитку, є засобом зростання зайнятості передусім за економічних криз, надання товарів і послуг за відносно зниженими цінами); по-третє, у частковій соціалізації одержавлення значної частки національного доходу (зокрема, в певному перерозподілі національного доходу на користь найбідніших верств населення, у випереджальному зростанні витрат на соціальні цілі порівняно з іншими статтями витрат тощо); по-четверте, у процесі діалектичного заперечення приватної власності, в т. ч. у трудовій та нетрудовій формах, колективним і державним типами власності. Загалом соціалізація відносин економічної власності відбувається у формі соціалізації відносин власності на засоби виробництва, власності на результати виробництва та самого процесу праці; зокрема, соціалізація результатів виробництва – за зростання кількості акціонерів і привласнення частиною з них дивідендів, які певною мірою уможливлюють привласнення частини прибутків акціонерних компаній, а отже, означає деяку соціалізацію розподілу прибутків (див. Демократизація капіталу). Соціалізація техніко-економічних відносин – це процес встановлення раціональних зв’язків кооперації, спеціалізації тощо та справедливих цін між підприємствами-суміжниками за виготовлені деталі, вироби і насамперед з малими підприємствами через якісно нову контрактну систему. Соціалізація господарського механізму вимагає поступового діалектичного заперечення ринкових важелів саморегулювання економіки й посилення державного регулювання, передусім економічними важелями, розширення таких функцій господарського механізму, як розвиток людини, та ін. Механізм С. е. с. загалом охоплює посилення соціалізації окремих економічних підсистем та їхніх елементів у процесі діалектичної взаємодії, наслідком якої є синергічний ефект, що посилює цілісність цього процесу. С. е. с. розглядають і як соціалізацію процесу відтворення кожної з підсистем, у т. ч. будь-якого їх елемента. Матеріальна основа С. е. с. – дія закону усуспільнення виробництва та праці; організаційної спрямованості та форми руху надають їм закони планомірного і пропорційного розвитку; соціально-економічним змістом цих процесів управляє закон соціалізації (див. Закон соціалізації). На противагу об’єктивним процесам С. е. с. у розвинених країнах світу, в Україні та більшості інших т. зв. постсоціалістичних країн в 90-х XX – на початку XXI ст. інтенсивно відбувалася капіталізація національних економічних систем, що виявлялося передусім у деградації основної продуктивної сили (позбавленні переважної більшості населення таких конституційних прав, як право на безоплатне отримання освіти, зокрема вищої, послуг сфери охорони здоров’я, у глибокій демографічній кризі та ін.), у тотальній приватизації кланово-номенклатурною елітою створеного працею багатьох поколінь національного багатства, у руйнуванні раціональних елементів державного регулювання економіки й переході до принципів ринкового фундаменталізму та ін.
Loading...