Концепція “економіки пропозиції” – одна з концепцій сучасного економічного консерватизму, яка відстоює ідею зміцнення приватної власності шляхом зниження податків (передусім на прибутки) і посилення ринкових важелів саморегулювання економіки. Виникла у США в 70-х XX ст. її автори – А. Лаффер, Р. Мандель, М. Фелдстайн та ін. Гносеологічною основою К.”е. п.” є погляди А. Сміта, Ж.-Б. Сея, У. Джевонса, Л. Вальраса, А. Маршалла та ін., а квінтесенцією – твердження, що за умов ринкового господарства особисте збагачення приватних власників
передбачає зростання добробуту всіх членів суспільства. Прихильники К.”е. п.” виступають на захист власності й багатства від морального осуду, від домагань “пасивної більшості”, за збереження ринкової системи господарства і вільної системи цін, які нібито найбільше гальмуються через механізм прогресивного оподаткування. Прихильники К.”е. п.” стверджували, що збільшення обсягів інвестицій призводить до зниження норми відсотка, внаслідок чого збільшуються капіталовкладення у виробництво, зростає споживання. Ця теза свого часу зазнала гострої критики з боку Дж. Кейнса та його послідовників. Вони,
зокрема, розмежовували абсолютне перенакопичення капіталу і його надмірні заощадження, які не тільки не сприяють реальному нагромадженню капіталу, а й спричиняють депресію та застій. Крім того, збільшення заощаджень може призвести до зростання інвестицій, якщо зміни заробітної плати, цін і відсоткових ставок нейтралізують скорочення сукупного попиту. К.”е. п.” не враховує і того, що для взаємного пристосування цих величин (зміни цін, заробітної плати і відсоткових ставок) необхідний певний час. Щодо пропозиції робочої сили, то прихильники цієї концепції стверджують, що її обмежують система соціального забезпечення, виплати у разі безробіття та інші види допомоги. Головним засобом впливу на ці параметри вони вважають податкову й бюджетну політику. Так, зменшення граничних ставок податків і прибутків корпорацій, на їхню думку, а також застосування податкових пільг і прискореної амортизації стимулює збільшення капіталовкладень. Найбільшого поширення у цій схемі набула т. зв. крива Лаффера, згідно з якою зростання ставок податків збільшує податкові надходження лише до певного моменту. Проте практика засвідчила, що хоча внаслідок скорочення податків виробництво розширюється, а відповідно зростають доходи, ступінь їх зростання недостатній, щоб компенсувати зменшення податкових надходжень через скорочення ставок оподаткування. Це означає однобічність і спрощеність підходу Лаффера до залежності між сукупними податковими надходженнями і ставками оподаткування. Водночас справедливими є зауваження вченого про недопустимість надто високих ставок податків. Вплив зменшеної ставки податків на пропозицію робочої сили також дуже слабкий. Проведені американськими економістами розрахунки взаємозалежності норми заощаджень і реальної норми доходів у другій половині 70-х-на початку 80-х в економіці США також не виявили їх щільного взаємозв’язку, що загалом свідчить про слабку аргументованість К.”е. п.”, її значну розбіжність з практикою. Ще менш доказовими є положення цієї концепції про вплив скорочення податків на прибутки корпорацій на масштаби інвестицій. На думку американських економістів Дж. Кемпа, Дж. Гілдера та ін., податкові пільги сприяють передусім концентрації капіталу корпорацій, а не появі нових капітальних активів, нових товарів і технологій. Водночас деякі вчені (М. Еванс, О. Екстайн) доводили позитивний вплив зниження податків на пожвавлення ділової активності і приплив нових надходжень до бюджету. Незважаючи на скорочення ставок податку з корпорацій з 48 до 34%, частка податку з прибутку корпорацій у федеральних податкових надходженнях скоротилася з 10 до 8%. Лише за 1988-1992 податкові пільги корпораціям становили понад 300 млрд дол. Проте значна частина цих коштів спрямовувалася на фінансові операції, пов’язані зі злиттям і поглинанням. Податкові пільги корпораціям не зменшили дефіцит державного бюджету. Тому в першій половині 90-х уряд США здійснював політику збільшення податкових надходжень майже на 140 млрд дол. (за рахунок підвищення акцизів на бензин, алкогольні напої, тютюнові вироби, предмети розкоші, податку на корпорації та інші види оподаткування). Розглядаючи проблему інфляції, прихильники К.”е. п.” вважали, що монетарні методи її вирішення, запропоновані М. Фрідменом, необгрунтовані, оскільки застосовані до цієї проблеми лише з точки зору попиту. Причину інфляції Дж. Гілдер та деякі інші вчені вбачали насамперед у високих податках, які призводять до зростання цін. Тому методом боротьби з інфляцією автори цієї концепції вважали не обмеження збільшення грошової маси (як пропонували монетаристи), а скорочення державних витрат, що, своєю чергою, сприятиме зниженню податків. З урахуванням залежності зростання грошової маси та інфляційних процесів (на початковому етапі) К.”е. п.” пропонує обмеження пропозиції маси грошей і зниження податків. У 1986 відповідно до нової реформи замість 14 ставок особистих подохідних податків, що прогресивно зростали, було прийнято дві ставки: 15 і 28%; до 34% зменшено ставку податків на прибутки корпорацій. Це означало зменшення прогресивного характеру оподаткування, що відповідало рекомендаціям К.”е. п.”. Проте майнова нерівність американців поглибилася: майже втричі зросла кількість осіб з доходами 1 млн дол. і більше, з одного боку, і збільшилася кількість осіб з нижчим від офіційного рівнем бідності – з іншого. Ці, а також інші заходи сприяли незначному зростанню норми заощаджень приватного сектора у 80-х внаслідок зростання заборгованості зі споживчого кредиту. Так, норма заощаджень у США в 80-х становила 7,1%, тоді як в Японії – 18,9%. Водночас інвестиції в американську економіку в цей час значно зросли за рахунок припливу іноземних капіталів у сумі 100 млрд дол. Проте податкова реформа загалом здійснювалася переважно в руслі кейнсіанської теорії, оскільки зменшення ставок податків зумовило не так підвищення ступеня заощаджень індивідів, як збільшення їх витрат, що позитивно вплинуло на економічну активність у народному господарстві. На засадах цієї концепції значною мірою будувалась рейганоміка, особливо щодо зниження податків на прибуток (див. Рейганоміка).
Loading...