Національна соціальна безпека – важлива складова національної безпеки, яка означає стан соціальної сфери та комплекс заходів з боку держави, суспільства (передусім громадянського) і суб’єктів підприємницької діяльності, за допомогою яких забезпечується розвиток соціальної сфери в інтересах сучасного і майбутніх поколінь. До соціальної сфери, згідно з вимогами субординації, слід віднести такі загрози: 1) антинародна соціальна політика держави, яка виявляється у величезному розриві ціни на робочу силу, з одного боку, та на товари і послуги
масового вжитку, а також продуктивності праці, з іншого. Так, згідно з соціальними стандартами, розробленими 1961 у формі Європейської соціальної хартії і схваленої Радою міністрів у квітні 1996 р., однією з мінімальних соціальних норм є встановлення мінімального рівня погодинної заробітної плати на рівні 3 дол. В Україні 2003 нарахована мінімальна заробітна плата за 1 відпрацьовану годину становила 3,11 грн. Водночас за рівнем цін на товари та послуги широкого вжитку наша країна впритул наблизилась до розвинених країн світу. Середня заробітна плата у промисловості країн ЄС наприкінці 90-х XX ст. становила 22,3 євро, а
за продуктивністю праці вони переважали Україну щонайбільше у 10 разів; 2) неефективна соціальна політика, формами вияву якої є значна частка людей, що проживають за межею бідності (якщо, згідно з названими соціальними стандартами, цей показник не повинен перевищувати 10% населення, то в Україні майже 29% людей живуть за межею бідності та бл. 66% – на рівні бідності, місячну заробітну плату, нижчу від прожиткового мінімуму, отримували 2003 49,8% працюючих), високий рівень безробіття та ін.; 3) надмірна диференціація доходів, яка, відповідно до соціальних стандартів Ради Європи, не повинна перевищувати 10:1. В Україні цей розрив (так званий децільний коефіцієнт) сягає, за офіційними даними, 7-8%, а за неофіційними – 30-100%. Згідно з оцінками Каліфорнійського інституту війни, миру і революцій (США), якщо розрив в якості життя між багатими і бідними перевищує 8 разів, виникають соціальні катаклізми. Проте соціальна революція в Україні не відбувалась внаслідок тотального зомбування населення проурядовими і клановими ЗМІ та через відсутність у переважної більшості населення можливості читати і бачити альтернативні джерела інформації, що істотно позначалося на національній самосвідомості та апатії значної частини населення, наявність майже тотального соціального дефіциту, що виявлялося у песимізмі, відсутності віри у майбутнє країни тощо; у пристосуванні переважної більшості інтелігенції до чинної системи влади тощо; 4) надто низький рівень життя, який характеризується такими основними параметрами; а) реальні грошові доходи населення; б) рівень зайнятості та умови праці; в) інтенсивність праці; г) рівень освіти і культури; д) система охорони здоров’я і фізичної культури; е) система соціального забезпечення та ін. Загалом рівень життя в Україні з 1991 по 2000 з урахуванням скорочення витрат із суспільних фондів споживання погіршився щонайменше у 7-8 разів; 5) загроза генетичному фонду нації. Так, згідно з соціальними стандартами Ради Європи, рівень депопуляції (відношення кількості народжених до кількості померлих) не повинен перевищувати 50:50. Проте в Україні з 1994 спостерігається глибока демографічна криза, внаслідок якої до початку 2005 чисельність населення скоротилась на 5 млн осіб (див. Демографічна криза в Україні)] 6) низький рівень формування і розвитку громадянського суспільства; 7) рівень розвитку двох основних протилежних класів і класової боротьби, який виявляється у кількості та організованості страйків, що, своєю чергою, залежить від чисельності профспілок, політики лідерів цього об’єднання, найманих працівників. Хоча в Україні і сформувалась могутня економічна основа для створення двох таких класів, оскільки більшість найманих працівників живе нижче і на межі бідності, але вони роздріблені, не прониклись ідеєю класової солідарності та ін. На противагу цьому, клас великої і середньої буржуазії більш організований, причому велика буржуазія (плутократична і кримінальна олігархія) зрослась з корумпованою і кримінальною владою, в т. ч. на найвищому рівні. Ситуація на краще з таким зрощуванням почала змінюватись з 2005; 8) відсутність соціального контролю над владою, ігнорування нею зародків такого контролю, на відміну від народного контролю в СРСР. Соціальний (громадський) контроль є важливою складовою соціально орієнтованої економіки, яка певною мірою формується у багатьох розвинених країнах Західної Європи, в яких до влади прийшли уряди лівої орієнтації; 9) масова міграція з країни в пошуках постійної або сезонної роботи, яка отримала серед учених назву “третьої хвилі”. Нею охоплено бл. 7 млн наймобільнішої, найдосвідченішої і найздоровішої робочої сили, в т. ч. з вищою і найвищою освітою, внаслідок чого значно руйнується найважливіша складова національного багатства України. 8 соціальному контексті таке руйнування призводить до відповідного зниження протестного потенціалу найманих працівників.
Loading...